Розділ 52

Домініка

Минув рівно рік після укладання фіктивного шлюбу

Сьогодні Дава якийсь мега загадковий, інтригує деталями та навіть змушує трохи похвилюватися. Взяти хоча б те, що він злиняв з дому ще до мого пробудження, залишивши на своїй подушці написану від руки записку. Вперше в житті. Раніше він мені записок своїм красивим почерком не писав, тільки повідомлення в телефоні, аж раптом…

«Моя кохана Домініко, сподіваюся, ти пам'ятаєш, що сьогодні виповнюється рівно рік, як ми поставили свої підписи під угодою про фіктивний шлюб? Ха-ха! Недовго він був фіктивним))) Є, що згадати))) Запрошую тебе сьогодні о другій годині дня до нашої улюбленої з тобою кав’ярні. Не запізнюйся. До цього часу я буду поза зоною, якщо щось термінове – дзвони моєму батькові. Чекатиму ... »

Після такого таємничого листа я прокинулася навіть без кави. Що означає, він буде поза зоною? А де він буде? Чим це лабубусік займатиметься? І головне вчора жодних натяків на якусь там інтригу не було. От жучара!

Відчуваю у повітрі аромат його улюблених парфумів, якими він пшикається лише в особливих випадках. Нічого собі! Біжу робити ревізію в гардеробній, ага… одягнув свій найдорожчий костюм та «щасливу» сорочку. На кухні не виявила жодних слідів, що він снідав. Помчав поспіхом! Я тепер не заспокоюся, доки його не побачу й не отримаю усіх відповідей!

Ми вже сім місяців як живемо у його величезній квартирі з видом на наш спорткомплекс, де ми досі закінчуємо нашу шедевральну перебудову. Моя танцювальна студія перетворилася до невпізнання, сучасна, комфортна, на кілька залів. Дава запустив рекламу по місцевому телеканалу та в соцмережах, тож тепер у нас немає відбою від охочих. Довелося найняти додаткових хореографів. Наразі ми навчаємо не лише дітей, а й дорослих. Щодня, ну, крім вихідних, біжу туди в такому піднесеному настрої, така щаслива, віддаюся танцям, люблю дітей та обожнюю нашу команду. Сьогодні, до речі, я вихідна. От тільки мій чоловік десь зник.

Хоча… якщо термін нашої угоди минув, то виходить, що ми більше не чоловік та дружина. Прикольно… Мені починати нервувати чи готуватися до чергового сюрпризу?

Самій залишатися точно не можна, інакше я так встигну себе накрутити, що дим з вух почне валити. До другої години дня ще купа часу. Тож, мабуть, зганяю до батька, а потім заскочу до Торвасів старших, щоб потискати й зацілувати малу Алісу, якій позавчора виповнився вже один місяць. Тато Аркаша та мама Катя від неї не відходять, там таке диво росте і тільки одна я знаю, що Дава плакав, коли дізнався, що в нього народилася сестра.

  Мій тато досі на лікарняному, гіпс з руки знімуть лише за тиждень, на обличчі слідів бійки вже не видно, але краще попередити заздалегідь, що я збираюся заїхати, щоб не опинитися в незручній ситуації, як минулого разу, коли ми з Давою заявилися в гості, а зі спальні аж на вулицю долинали пристрасні стогони збуджених коханців. Анжела, яку він урятував від хуліганів, вступивши в нерівний бій з трьома напівтверезими мурмилами, тепер його доглядає. І мені здається, що скоро вона до нього переїде, бо там такий любовний роман закрутився…. Але головне, що він не п'є і начебто щасливий. Тому дзвоню, пообіцявши заїхати за годину, збираюся, гостинці для нього я ще вчора купила, викликаю таксі та лечу до батька.

У будинку чисто, одразу жіноча рука відчувається. Весь одяг випраний, випрасований, в холодильнику їжі на три дні наготовлено, лежи відпочивай.

— Привіт, доню, — обіймаємось. Мені подобається, що він поголений, погарнішав і від нього приємно пахне. Ну, звісно, він же у мене тепер кавалер. — Добре, що ти заїхала. Є розмова. У тебе все гаразд? Якась ти стривожена.

— Все добре, тату. Просто сьогодні рівно рік, як ви змусили мене вийти заміж за Давида Торваса, — кажу задумливо, продовжуючи розмірковувати про те, що задумав мій лабубусік.

— Доню, але ж ти щаслива? За рік стільки всього змінилося, наче та пожежа була в минулому житті, — тато винувато супиться.

— Ти тоді утнув дурню, зате я по вуха закохалася, — хмикаю. — Розповідай, про що хотів зі мною поговорити?

— Анжела… Хочу з нею зійтися. Закохався твій татко та й разом веселіше. Вона жіночка хазяйновита, лагідна, ловка. Коли вона поряд мене й до пляшки не тягне. Але в неї є донька Оксанка, вона ще підліток... Ти не проти, якщо мала займе твою стару кімнату? Не хвилюйся, на нашу хату вони не зазіхають, — тато відразу згадав той неприємний випадок.

— Та я зовсім не проти, бо бачу, як Анжела позитивно на тебе впливає, аж світишся, хоч і покалічений. Все ж таки у цікавий спосіб доля підсунула тобі твоє кохання.

Посидівши трохи з батьком, поспішаю до маєтку Торвасів, адже до другої години ще треба встигнути повернутися до міста.

…Тут пахне дитячою олією, молочними сумішами, пральним порошком для новонароджених, дивом та сімейними радощами. У малій вітальні досі гора нерозібраних подарунків, а стіна над каміном завішана весільними фото, на яких Кетрін у білій сукні немов королева, а Аркадій Онисимович таке враження ось-ось знепритомніє від неосяжного щастя. У мене після їхнього весілля ще два дні ноги боліли, бо ми з Давою танцювали до упаду. Класно тоді погуляли, із шиком.

Ловлю себе на думці, що теж хотіла б вдягнути білу сукню та повінчатися в церкві, щоб у мене теж були такі «щасливі фото». Але... весілля у мене не було, і я вже навіть не дружина. А хто? І що тепер буде?

— Хто це до нас прийшов? — на розспів промовляє хрещена, тримаючи на руках свою малечу. — Нікуся до нас прийшла. А ми сьогодні вперше посміхнулись. Аркадій встиг сфотографувати. Ну скажи, правда ж в Аліски мої очі? — Вони досі сперечаються на кого схожа їхня дочка і це так мило, так розчулює.

— Мені здається, вона схожа на Даву, — сміюся, киваючи татку Аркаші, який іде слідом із брязкальцями, підгузками та соскою. — Кажуть, до року дітки змінюються. …Ви випадково не знаєте, що задумав Дава?