Розділ 25

Домініка

— Ну що, молодята, приготуйтеся до гастрономічного екстазу, — басить задоволеним тоном Тимур, виставляючи на стіл свою коронну страву, плюс закуски. — Це вам не в спальні пустувати, це справжнє задоволення для вищої касти гурманів.

— Тимуре, от навіщо ти так? За душу мене взяв... Чесно, пробило на співчуття суто по-людськи. Сумно, коли двометровий красень отримує радість тільки від жратви. У спальні також можна багато чим зайнятися. Хочеш, познайомлю з надзвичайно досвідченими дівчатами, які допоможуть тобі розширити твої не лише гастрономічні горизонти? — Дава явно наривається на словесний спаринг.

Але згадка про його подружок – мені як ніж у душу. Я досі не можу позбутися тих відчуттів, що спалахнули під час нашого останнього із ним поцілунку, а ще зрадливих думок про те, скільки дівчат він цим губами пестив. З чого це я раптом його так люто ревную? Лабубусік навіть не мій хлопець, він мій фіктивний чоловік, і у мене на нього насправді немає жодних прав. Трясця, від цих думок у моїй душі все вибухає від обурення!

Спостерігаючи за ним краєчком ока, несподівано розумію, що хочу розвитку наших стосунків. І не просто хочу – моє тіло цього потребує! От як так? Одного разу вміло засунув руку мені під кофтинку — і я вже тремчу від однієї тільки думки. А нам ще сьогодні ночувати в одній спальні. Те ще випробування. Потрібно триматися до останнього, я не можу дозволити цьому гуляці здобути наді мною гору.

— Нахабний хлопчисько, ти на кого це бочку котиш? Тобі до мене ще рости та рости! — сміючись, пирхає Тимур. — Не переймайся, сердешний, у мене все пучком. Я справляюся і на кухні, і в спальні під вигуки «хочу добавки».

— Заливати ти, звісно, майстер. Давай будемо чесними, чоловік викладається на повну або у відносинах, або в роботі. А якщо він самотніми вечорами розучує рецепти, то... напрошується висновок, що смаколики повинні хоч якось компенсувати порожнє ліжко.

— Даво, тебе послати у всім відомому напрямку чи придумати тобі щось оригінальне? Починаю переживати за ваш шлюб. Аж надто часто ти говориш про спальню. Домініко, твій чоловік справді настільки класний, як вихваляється, чи в закоханих намалювалися проблеми? — киває мені.

Хочеш не хочеш, а треба щось ляпнути, щоб на легенду про моє щасливе заміжжя не лягла тінь підозр краша мого дитинства.

— Насправді мій чоловік класний поки що тільки в спальні, але я не втрачаю надії, що він стане асом у всіх сферах, — підморгую лабубусіку, буцаючи його ногою під столом.

— Заради тебе, моя рідна, хоч зірку з неба, — хитро посміхається у відповідь.

Виявляється, Дава полюбляє дражнити та підколювати не лише мене. Цілий вечір вони з Тимуром обмінювалися закрученими шпильками, приправленими дивними ревнощами. Я навіть відчула себе зіркою цієї прощальної вечері, сидячи між цими двома павичами, насміявшись до кольок й вдосталь насолодившись смачнючими стравами, якими Тім нас так щедро пригощав.

— Шкода, що ти завтра вранці вже їдеш. Все було супер, — обіймаю Тимура, розсипаючись у компліментах, які в присутності Давида звучать із завуальованим підтекстом. — Твою «курку по-бразильськи» я тепер навряд чи колись забуду. Кажуть, якщо чоловік готує так, що пальчики оближеш – він… кхм… крутий у всьому, — довелося перефразувати, не казати ж, що в ліжку він бог. Я цього не знаю і не збираюся з'ясовувати цей нюанс.

Але як при цьому на мене глянув лабубусік! Скільки емоцій у цих синіх очах, прибив і просмалив на місці!

— А я на прощання обійматися не буду. Не звик ніжнічати з усякими малознайомими мужиками, — каже Дава, потиснувши Тіму руку. — Наступного разу постарайся здивувати мене чимось оригінальнішим.

— Та ну, наступного разу, Давидику, вже ти мене дивуватимеш, щоб зрівняти рахунок, — басить Тимур, зубоскалячи. Він завтра виїжджає о п'ятій ранку, ми ще спатимемо. Тож прощаємось увечері. — Не ображай мою Мамзельку, інакше зменшишся в масштабі.

— По-перше, я жінок не ображаю. По-друге, вона не твоя Мамзелька, — кидає наш зухвалий лабубусік, поспішаючи за мною до спальні.

— У мене склалося враження, що ваші пікіровки триватимуть до самого ранку. Краще б залишався з Тімом, вам є про що потеревенити, купа чоловічих мега актуальних тем. Тому що без тебе, Торвас, мені набагато солодше спиться, — пірнаю під ковдру, натягуючи її до підборіддя.

— Сподіваюся, незабаром ми виправимо цю ситуацію, — загадково хмикає Дава. — І я, нарешті, розвію твою безглузду теорію про те, що всі майстер-шефи – боги в ліжку…

— Тобто у тебе і в ліжку не все з першого разу виходить? — пискнувши, намагаюся не засміятися вголос.

— Ти диви, як ти нахабно напрошуєшся, — шипить і теж лізе під ковдру. — От тільки спробуй підсунути до мене свої крижані ноги. Будеш мені потім пояснювати, з ким тобі солодше спиться.

— Давиде, ти можеш мені пообіцяти? — Він вимкнув бра над ліжком, я знову вмикаю, щоб бачити його очі. — Відмовся від перегонів. Це одна з умов твого батька…

— А я сподівався, що я тобі хоч трохи подобаюся і ти хоч трохи спробуєш мене зрозуміти, — вимикає світло з розчарованим зітханням. — На добраніч, Домініко. …Я міг би тобі пообіцяти будь-що, аби ти тільки від мене відчепилася, але я не хочу тобі брехати.

Отже, Давид Торвас не збирається відмовлятися від своїх планів, і я ніяк не можу на це вплинути. На жаль.

— Ніко, прошу, поїхали зі мною. Подивишся, як усе відбувається, — тихо вимовляє у темряві з якоюсь гіркою надією.

— Як все відбувається? Хтось щоразу злітає з траси та калічиться. А торік загинула дівчина, учасниця ваших дурних перегонів. Я не хочу брати у цьому участь. Мене ти там не побачиш, — перевертаюся на інший бік, сердито збиваючи подушку.