Розділ 24

Домініка

Сьогодні у нас дуже насичений день, щоп'ятниці завжди так. Одна група змінює іншу, з одними дітками ми працюємо за європейською програмою, з іншими за латиноамериканською, розучуємо вальс і румбу.

Тож часу подумати про батька чи Даву зовсім немає. Хіба що під час короткої обідньої перерви, коли потрібно встигнути прийняти душ, запхати в себе бутер й придавити його кавусею з однією шоколадною цукеркою. Я навіть рада, що сьогодні вимотаю себе на повну, бо ті три шматки «Наполеона» точно приліпилися до моїх боків, треба швиденько відмотати калорії назад.

Ну, а ще, коли я стомлена – я засинаю практично миттєво. А це саме те, що мені потрібно, якщо ми з лабубусіком знову ділитимемо одне ліжко на двох.

Після занять з останньою групою, як завжди, перевіряю дівчачу роздягальню, малеча часто забуває свої речі. Особливо якщо ще й батьки неуважні.

— Зоряно, чого ти стоїш як та корова? Пузо втягни й одягай кофту, скільки можна на тебе чекати? — чую злий жіночий голос і сумніваюся, чи заходити, чи краще почекати поки ця мегера піде.

Є в нас одна дівчинка – Зоряна Мельник. Вона тиха й сором'язлива, вона дуже старається і любить танцювати, попри те, що має зайву вагу, яку я не вважаю проблемою. А ось її маман... Це не жінка — це якесь пекельне створіння, худорлява злісна відьма. Напевно, нічого не жере, сидячи на дієті, тому така скажена. Красива, доглянута, багата, виконавчий директор якоїсь фармкомпанії. Вона рідко приводить Зоряну на заняття, переважно дівчинку приводить та забирає її тато, такий же тихий й скромний чоловік. Зрозуміти б, що його приваблює в його дружині, напевно, так само її боїться, як і їхня шестирічна малеча. З татом дівчинка посміхається, оченята радісно горять, тому що він її хвалить і, мабуть, дуже любить свою доню. Чого я не можу сказати про маму-диктаторку, яка принижує й ображає власну дитину через те, що та не така ідеальна, як їй того хотілося б.

— Тебе не на бальні танці треба було віддавати, а на гурток в'язання, де збираються самі невдахи, — продовжує кип'ятитися ця «мати року». — Вечеряти сьогодні не будеш, бо твої ноги вже як дві великі сосиски. Твій любий татко надто часто балував тебе солоденьким, а за насолоду треба платити, люба. І не здумай мені рюмсати, терпіти цього можу!

— Послухайте, вибачте, що втручаюся, але ви не праві, — я таки не витримала, бо дивлячись на малу — у мене серце кров'ю обливається. — Зоряна дуже здібна та енергійна дівчинка. А ви своїми токсичними коментарями прищеплюєте їй непотрібні комплекси.

— Як там тебе… Ніка? Хочеш мені сказати, що я погана мати? Хіба ти маєш право критикувати мене в присутності моєї дитини? Своїх дітей заведи, потім даватимеш мені поради! Я цього так не залишу! Якесь дівчисько не ставитиме мене на місце! — схопивши бідолашну Зоряну за шкірку, мегера поволокла її на вихід, щось бурмотячи на ходу.

— Даремно ти влізла, — озивається Соня. Виявляється, вона стояла у коридорі й усе чула. — Це їхня справа, як вони виховують своїх дітей. Візьме тепер і поскаржиться на тебе, проблем потім не оберешся. Там, до речі, твій ненаглядний олігарх уже прийшов.

— Угу, зараз переодягнуся й біжу, — змірявши Соню уважним поглядом, беру свої речі з шафки. Якась вона дивна стає, коли говорить про Даву. Невже вона поклала на нього око?

Я, звісно, перепрошую, та він мій чоловік. Нехай фіктивний, але ж Сонька про це не знає. Хіба можна ось так безсовісно заглядатися на чужих хлопців?

Горло раптом здавлює непрошене почуття ревнощів, взагалі незрозуміло звідки вони виринули. Цього лише не вистачало! Поцілунки запустили безповоротний процес?

  У Давида тепер є тимчасова перепустка і він навідріз відмовляється чекати мене на вулиці. Втім, мені приємно, що він по мене заїхав. Приємно настільки, що побачивши його — не можу не посміхнутися. Маска серйозної наглядачки ніяк не натягується.

— Привіт, Мамзелько, — Дава теж розпливається грайливою усмішкою. — Обійманці? — От жук, спеціально запитує при свідках, щоб я не відмовила.

— Обійманців мені буде замало, — підіграю йому і мені страшенно подобається його дражнити. Тепер це одне з моїх улюблених занять. — Тому подружні ніжності будуть в іншому місці, там, де можна не стримуватись, — корчу йому гримасу, махаю колегам на прощання, і, дивлячись на Соньку, беру Даву під руку.

Мені б не хотілося, щоб вони одного разу замутили. Я вже замислююсь, а чи справді Соня моя найкраща подруга?

— Що за розчароване зітхання після тривалого мовчання? — цікавиться лабубусік, який, хоч як це дивно, все помічає.

Ми спустилися вниз, вийшли на вулицю і я раптом встаю як укопана прямо перед входом до нашого спортивного комплексу. — Ніко, у мене лише два варіанти. Або в тебе щось трапилося, або ти помітила найкрасивішу спортивну тачку, яку колись бачила. Мою, звичайно ж.

— Торвас, мій світ не обертається навколо тебе. Я думаю про маленьку дівчинку, яку шеймить власна мати і її нема кому захистити. Думаю про своїх батьків, про матір, яка мені чужа і про татка, який схоже здурів через свою тягу до оковитої. Здається… не всім людям варто народжувати дітей, — Зоряна все не йде у мене з голови.

— До речі про батьків. Я поговорив з твоїм татком. Подивимося, чи буде з цієї розмови хоч якийсь толк. Мамзелько, я можу тобі ще якось допомогти? Хочеш, вкраду цю маленьку дівчинку і ми її разом врятуємо?

— Даво, ти зовсім дурко? — Повертаю голову, з хвилину дивлюся на нього серйозно, а потім не витримую й починаю тихенько сміятися. — Мажоре, то ти покатаєш мене на своїй найкрасивішій машинці? Ми сьогодні не поїдемо до мого батька, я зрозуміла, що мені потрібно більше часу. Ми маємо годину і двадцять хвилин.

– А потім що? Нарешті будуть анонсовані подружні ніжності? — галантно відчиняє мені передні дверцята.

— Ні, лабубусіку, так далеко губу не розкочуй. Потім на нас чекатиме Тимур. Тім, надіслав мені повідомлення, що він сьогодні готує вечерю, питав дозволу взяти твої нові каструльки. До речі, готує він офігенно, найкращий шеф-кухар у світі. Можеш узяти у нього парочку порад, щоб покращити свої безнадійні кулінарні здібності, — легенько іронізую, Дава кривиться. Йому дико не подобається, коли його з кимось порівнюють або когось ставлять йому за приклад. Торвас претендує бути найкращим у всьому, тому мої слова зачіпають чутливе его молодого олігарха.