Розділ 23

Давид

Домініка не поїхала до батька із самого рання не тому, що вирішила мене послухатись. Ні, звісно! Ну, ви шо! Я навіть не уявляю, що має статися і на скільки градусів має перекоситися наш всесвіт, щоб Мамзелька почала прислухатися до моїх слів. Просто вона побоялася вщент розсваритися з єдиною рідною людиною.

А я, навпаки, маю намір вставити Власу пістонів.

До мого приїзду він все ще під крапельницею і як мені повідомив лікар — у задовільно тверезій свідомості.

— А я все гадаю, хто мене на лікарняне ліжко прописав. Ніхто нічого не пояснює. Думав, то Галочка моя злякалася, що ми... трохи зайвого перебрали, — бурмоче, винувато відводячи погляд.

— Власе, бачу, тобі соромно. Але мені здається, що недостатньо, маєш сильніше мучитися, — беру стілець, сідаю поруч з ліжком. — Твоїй Галочці вчора популярно пояснили, що її присутність у твоєму житті небажана. Тож ти її більше не побачиш. Це на краще, повір. Зараз тебе мусить хвилювати, що про тебе думає твоя дочка.

— Нікуся... бачила мене таким? — Ще одне гірке зітхання.

— Ти не відповідав на дзвінки, тож вона помчала до любого татка, заради якого багато чим пожертвувала. Ніка врятувала твою дупу, Власе, а ти ні хріна не цінуєш. Позбавився проблеми і радий старатися, нажерся, завів собі якусь стрьомну бабу, яка намагалася виштовхати Ніку з батьківської хати. Знаєш, мені ще не доводилося бачити стільки розчарування у її очах. Ти зробив боляче своїй дівчинці. Я б прирівняв недбалу жорстокість до своїх дітей — до кримінальних злочинів. Вона все, що ти маєш. А ти... Я гадав, що це мій батько козел. Але в порівнянні з тобою — він просто булочка з маком.

— Тут ти не правий… — схлипує, витираючи сльози стиснутим кулаком. — Я не хотів, аби Ніка знала. Я б… нізащо не зробив боляче своїй донечці. Просто… під час святкування не зміг вчасно зупинитися…

— А знаєш, чому ти не зміг зупинитися? Не лише через те, що ти слабак. У мене таке враження, що ти не надто цінуєш стосунки з дочкою. Тобі насрати. Ти хотів бути типу крутим та веселим перед якоюсь лахудрою, що кинула оком на твою хату, а насправді… лежачи під столом, Власе, ти мав страшенно жалюгідний вигляд.

— Ти ще пацан, Давиде, ти мало що розумієш у житті, — ще й огризається, сердиться на мене, що я бачу його сльози та дозволяю собі читати йому, старшому за мене років на тридцять чоловіку, моралі.

— Ну що ти, як я можу сперечатися з досвідченим п’яничкою, — ловлю себе на тому, що розмовляю як мій батько, таким же твердо поставленим суворим тоном, коли іронія не коле, а відсікає голову. — Проте у свої двадцять сім я все-таки добре бачу різницю між батьком, який бореться за свою дитину і тим, кому важливіша власна шкура. Просто… коли наступного разу захочеш забухати — згадай, що ти не з тих батьків, якими хочеться пишатися. Уяви, що саме Ніка розповість своїм дітям, коли вони спитають про діда? — знизую плечима. — Власе, невже тобі не хочеться змінити ситуацію? Якщо потрібна допомога — тільки скажи, і ми знайдемо досвідченого спеціаліста, закодуємо тебе. Мій тато тобі не відмовить. Але якщо ти продовжиш… Насправді вибір тут простий та очевидний.

— Тобі подобається моя дочка? Тому ти тут? — У погляді його запалених очей майорить каяття та тривога. На тверезу голову таки думається інакше. Влас розуміє, що він докотився до межі, що час включати задню й вигрібати з цього лайна.

— Радий, що ти не витратив здатність мислити логічно, — підводжуся на ноги, не відповідаючи на його запитання прямо. Я поки що не готовий обговорювати мої почуття до Домініки навіть із самим собою. — Мені час на роботу, але я не прощаюся. Можливо, ввечері ми з Нікою до тебе заскочимо, — киваю тестю, хай і фіктивному.

Біля лікарні на мене вже чекає Жорик, який пригнав мою лялечку, мого зеленого ягуара. Завтра ми з ним знову переможемо, але цього разу вже без жодної подряпини. Я вірю в нас. Хотілося б, щоб у нас повірила ще й моя фіктивна дружина.

Думки про Домініку якось дивно лоскочуть за грудиною. Думати про неї хочеться не поспішаючи, смакуючи, тішачи себе якимись божевільними ілюзіями.

Від мене не вимагалося тиснути її батькові на совість чи втручатися в їхні стосунки, але я не зміг інакше, не хочу бути стороннім. Не виходить. Я зробив це заради неї. Не хочу, аби Мамзелька сумувала, натомість хочу пестити її стрункі ніжки.

Хто б знав, як важко було мені стриматися цієї ночі! Спочатку довго не міг заснути, бо її полуничний запах будив у мені голодного самця. Потім двічі прокидався серед ночі, спіймавши себе на тому, що підповзаю до неї надто близько, намагаючись обійняти. Ніка вважає, що я такий молодець, тримав лапи при собі. Ага... На моє щастя, вона просто міцно спала і не відчула моїх несвідомих спроб обмацати її дупцю. Інакше б я точно прокинувся контуженим.

— Ну? Як тобі? Тільки не кидайся на капот, бажаючи обійняти свою улюблену машинку, — сміється Жорик, милуючись своєю роботою та моєю реакцією. — Гляди мені, Торе, я чекаю, що ти знову виграєш. Хоча суперники в тебе цього разу – топчики. Такі ж елітні засранці, як і ти.

— Жорику, ти моя фея-хрещена, їй Богу. Так і не скажеш, що у мого звіра вся бочина була розфігачена. Він як новий! Руки в тебе все-таки ростуть із потрібного місця, — плескаю його по плечу, з вдячністю тисну руку. — Постараюсь не підвести. Начхати, наскільки круті в мене суперники. Цього разу маю бомбезну мотивацію. Якщо програю – мені гайки.

— Бабло? Невже Давид Торвас знову комусь заборгував? — Жорик один із тих простих та щирих людей, з яким я маю честь бути знайомим.

— Бери вище, друже. Я маю довести одній дівчині, що в мене варто вірити.

— О-о-о, хлопче, оце ти втрапив! — пирхає, по-дружньому підколюючи. — Там, де з'являється «та сама жінка» — життя перевертається догори дриґом! Кохання не терпить ставок, Даво. Любов дама примхлива й підступна. Один жирний мінус може перекреслити купу твоїх плюсів. Тож стережися!