Розділ 22

Домініка

Це ж треба, лише за один день відбулася така купа подій! У мене явно передоз стресу. Спершу з перемогою в конкурсі пролетіла, потім Дава мене поцілував, далі батько додав кіпішу, потім я поцілувала лабубусіка… це взагалі зашквар. А ще несподіваний приїзд Тимура і тепер… ось це. Ми з Давидом не лише на одному ліжку, у нас ще й одна ковдра на двох!

— Взагалі-то я полюбляю спати голим, щоб тіло дихало. Але з поваги до тебе, Мамзелько, труси я залишив, — видає чергову порцію іронії, знову мене дражнячи.

— Уклінно дякую, що зробив заради мене такий виняток! Тепер мені стало набагато спокійніше. Навіщо ти збрехав, що маєш квартиру?

— Це правда, але там лише стіни. Можу звозити тебе на екскурсію. Ніко, одягни піжаму. У джинсах спати незручно, це мене нервує. Поводься по-дорослому, — глузливо шепоче в суцільній темряві. — Я не чіпаю дівчат проти їхньої волі. Це мій принцип.

Щоб закрити тему, схоплююсь з ліжка і стягую з себе одяг. У кімнаті темно, Давиду точно нічого не видно, але він напевно уявляє, що зараз відбувається, тому що я чую, як збуджено він сопе. Навпомацки знаходжу свою махрову улюблену піжамку і через кілька хвилин знову заповзаю на своє місце. Дава має рацію, спати в джинсах не варіант.

— Мамзелько, ти помічаєш цей шокуючий прогрес у наших стосунках?

— Мені здається, що ти до ранку не стулиш свого писка. Балакай так уже з користю. Розповідай мені казки, поки я не засну, — обіймаю подушку, щоб мої руки ще, чого доброго, не потяглися до Давида. Бо якщо я до нього доторкнуся… трапиться чуттєвий вибух і тоді лабубусік втілить усі свої еротичні фантазії. А я не зможу його зупинити. Бо не захочу.

Коли я його сьогодні поцілувала — то відчула таке потужне бажання, такий божевільний первісний інстинкт, що аж лячно. Вперше у житті мене таким бажанням накрило. Звісно, мене й раніше хлопці цікавили, були поцілунки, потім той неприємний інцидент у клубі. Але щоб так!

І хоч убийте, я розумію, як Дава цього досяг?! Він випускає якісь хитрі феромони, вкладає мені у вуха закодовані слова чи я не відрізняюся від усіх тих дівчат, які пройшли транзитом через його ліжко?

— Я знаю тільки вульгарні казки.

— Хто б сумнівався, — бурчу у відповідь.

— Але я пам'ятаю вірші зі шкільної програми, — продовжує знущатися.

— Не треба! Бракувало, щоб о першій ночі ти почав декламувати «Заповіт». Зроби мені ласку, спи вже нарешті!

— Добраніч, Домініко, — вимовляє спокійно, але в цій врівноваженій інтонації криється якась загадковість.

Може, поки не пізно мені лягти на підлогу?

   Сама здивована, що змогла так швидко заснути. Мабуть, через те, що день був надто насичений, от мене й вирубило на третьому зітханні. І прокинулися ми не за класикою, не в обіймах одне одного.

Я все ще обіймаю подушку, мені так тепленько, особливо ступням. Зазвичай взимку вони в мене вічно крижані, а шкарпетки я не люблю. Ворушу пальчиками на ногах, відчуваю Ейфелеву вежу з плоті та крові… Твою ж…

Трясця, то ось куди я їх засунула! Перелякано вигукую, сіпаюся та сідаю в ліжку, згрібаючи ковдру, не навмисно розкриваючи Давида.

— Вирішила на власні очі роздивитися сліди свого злочину? — пирхає він, намагаючись видерти хоч шматочок ковдри, типу бажаючи прикритися, але насправді йому подобається, що я витріщилася й зависла.

— Агов, Земля викликає Домініку. Прийом! Ти знаєш, що ти розмовляєш уві сні? — своїм питанням виводить мене зі ступору. Сміється, у синіх очах іскри – зухвалі та гарячі. — Спочатку ти бурмотіла щось незрозуміле, я не знаю мови їжачків. А потім зовсім чітко сказала: «Дава, спина має бути рівною». Тож чим таким цікавим ми займалися у твоєму сні?

— Мажоре, ти все вигадав! Але дякую, що дотримався слова й тримав руки при собі, — схоплююся з ліжка.

Мене бентежить ця наша близькість, більше я не почуваюся суворою Мері Поппінс. Я не знаю, як мені його перевиховати і чи взагалі варто? Може, потрібен інший підхід? Може, мені треба вмовити Давида просто відверто поговорити з його батьком? — Піду приготую сніданок. Перед роботою хочу заскочити до лікарні, відвідати тата. Хоча я досі страшенно зла на нього...

— Ні, ви побачитеся тільки після того, як я з ним поговорю, — ти подиви, як нам подобається командувати. — Якщо хочеш, відвезу тебе до нього після роботи, він на той час вже точно буде вдома. І ще дещо… Сьогодні приженуть одну з моїх машин. І зауваж, я не клянчу у тебе карту мого батька, аби її заправити.

Вже здогадуюсь навіщо приженуть його спортивну тачку і мене це капець як засмучує.

— Давиде, твій характер... Який же ти впертий бовдур.

— Все в порядку з моїм характером, Ніко. Я не вважаю, що мені потрібно кардинально змінитися і не тому, що дресирувальниця з тебе фігова, а тому, що я не безнадійний відморозок, я собі подобаюся таким, яким я є. Нехай мій татко краще розповість про свою молодість. Мама мені багато пікантних історій встигла розповісти. Історій, про які він вважає за краще не згадувати. Мамзелько, я досі не втрачаю надії, що ми з тобою проживемо цей рік весело.

— А що потім? — закушую губу, щоб приховати кляті нерви. — Пограєш зі мною, покажеш вищий пілотаж, а потім махнеш на прощання рукою і розчинишся в тумані? Припини мене спокушати, якщо для тебе це просто спосіб весело провести час!

Вмить стає серйозним, пильно вдивляється в мене, звузивши очі:

— Усі мої закидони поруч із тобою — це не про ігри. Ніко, ти мені подобаєшся. Але я не знаю, що буде за рік. Ніхто цього не знає. Та я не відмовлятимусь від можливості дізнатися тебе ближче, навіть якщо тебе лякає моя репутація. Сподіваюся, ти захочеш ризикнути повірити мені й стати моєю, — мене дійсно підкуповує його відвертість.

Обмінявшись думками, сказавши одне одному в очі хоча б частину тієї правди, що крутиться в голові — ми стали ще ближчими. Я це відчула… Серцем…