Розділ 21

Давид

— Привіт, мамзелько! Вибач, що без попередження, — басить цей ... друг дитинства. — І, здається, я зіпсував тобі побачення? — нарешті я потрапляю в поле його зору. — Сподіваюся, твій хлопець тебе не кривдить? — сканує мене уважно та доволі скептично.

— А й справді, Нікусю, дай відповідь людині. Ображає тебе твій хлопець чи ні? — хмикаю, чекаючи моменту істини. Мені так подобається, як змінюється вираз її обличчя. — Тепер знаю, як я тебе називатиму, якщо продовжуватимеш дражнити мене лабубусіком.

— Тимуре, познайомся це Давид, — Ніка нарешті відліпилася від цієї двометрової шафи. — Він не мій хлопець. Давид мій ... чоловік, — ось воно, голосочок на слові «чоловік» стає таким тихим та розгубленим. Чувакові навіть здалося, що він не розчув.

— Ти сказала... чоловік? — Тимур ошелешено скидає брови.

— Ага, спонтанно вийшла заміж, — киває Домініка страшенно бажаючи змінити тему. — Даво, ти обіцяв замовити щось на вечерю. Я вмираю з голоду!

— Сказати, що я здивований — значить нічого не сказати, — Тимур намагається уявити, як люди спонтанно одружуються. — А в тебе що свого житла нема? — звертається до мене.

— Є. Але там зараз ремонт, — кидаю у відповідь.

Насправді так воно і є, я не брешу. Батько подарував мені величезну квартиру у центрі, без начинки, без ремонту. Йому хотілося мене якось мотивувати, сказав, що на ремонт та меблі я мушу заробити сам. Але мені тоді непогано жилося й у батьківській хаті. Тепер би та квартира не завадила, але Ніку я туди привести не можу, мені нема на чому мамзельку покласти спати.

Запитую, хто що буде, надсилаю замовлення. Зважаючи на все, поцілунки мені сьогодні не світять. Хоча… А де Тимур спатиме?

— Ви не переживайте, я вас сильно не потісню, — відповідаючи на моє уявне питання, друг дитинства продовжує спілкуватися з Нікою. — Мені довелося приїхати до міста у справах на кілька днів. Як тільки все утрясу — одразу звалю. Перекантуюсь пару ночей не більше.

— Супер, бо жити втрьох уже давно випало зі списку моїх еротичних фантазій, — втручаюсь у їхню розмову на правах законного чоловіка. — Тоді ти спиш на тахті, не можу назвати це диваном. А ми з Нікою у тій кімнаті, на двоспальній, яку ми вже уподобали. Ти ж не проти? — Тимур у відповідь згідно киває, не підозрюючи в чому каверза. А ось моя балерина…

Ох, як вона на мене глянула! Подумки розібрала мене на молекули! Так, моя солоденька, ми з тобою сьогодні спимо на одному ліжку. Схоже, приїзд цього Тимура мені на руку. Чекаю не дочекаюсь, у мене навіть апетит зник. Хочу скоріше «ой, люлі-люлі».

Ось тільки Домініка не надто поспішає. У її погляді, рухах я помічаю напруженість. Золотце, невже ти аж настільки боїшся своїх бажань? Цілуватися зі мною тобі подобається, ми це вже з'ясували.

Вона неквапом гризе курячі крильця, розпитує Тимура про Норвегію. Явно збирається простирчати на кухні півночі. Я ж на запитання її друга відповідаю коротко, не вдаючись до подробиць. Ніка теж не поспішає хвалитися, що вийшла за сина олігарха.

— Де працюєш? — Тимур все ще поглядає на мене з підозрою.

— Головний менеджер на масложировому комбінаті.

— Непогано. Тобто коли ти закінчиш ремонт, ви звідси з'їдете? Ніко, ти мене хоча б заздалегідь попередь, щоб я знайшов нових квартирантів, — дивиться то на мене, то на Ніку.

— Звичайно, не хвилюйся. Ми тобі їх самі знайдемо, — першим підводжусь із-за столу. Годі, мій терпець урвався. — Домініко, нам вже час лягати спатоньки. Ти ж знаєш, поки ти не почухаєш мене за вушком, я не засну, — підморгую цій вреднюзі.

— Я в душ, — балерина намагається відпетляти, мабуть, сподіваючись другу половину ночі просидіти у ванній.

— Вже пізно. Ходімо в ліжко. Тим паче я хочу, щоб сьогодні моя дружина пахла соусом карі. Мені тоді снитимуться смачні сни, — м'яко веду її за собою. Сказати Тимуру про те, що ми одружені фіктивно, вона не може, тому їй доводиться мені підігрувати.

— Торвас, якщо ти на щось розраховуєш — май на увазі, я відгризу тобі все, що бовтається! — Шипить Ніка, як тільки за нами зачинилися двері її спальні.

— Звучить багатообіцяюче, — усміхаюся, дражню, провокую. Стягую з себе гольф, оголюючи торс. — З тієї ж опери «це більше ніколи не повториться»? А потім так мене поцілувала, що в мене досі голова паморочиться.

— Це... це був... сентиментальний порив, — бурмотить, червоніючи. — Проте сексу не буде!

— Звісно, ​​не буде. Мамзелько, ну який секс? Ти ще не готова, — видихаю з іронією, насолоджуючись ситуацією. — Але між поцілунками та сексом є ще купа різних фішок, які роблять приємно.

— У тебе лише одне в голові, — сердиться, розчепірюючи голки.

— Ну чому? Я досить різнобічна особистість, але зараз, я, як сексуально-здоровий хлопець, дивлячись на привабливу дівчину, якій до смаку мої поцілунки, не можу не думати про задоволення. Ніко, це нормально, — підморгую, одночасно готуючись до того, що балерина може мене чимось тріснути.

— Ти спатимеш на підлозі!

— Ні, боягузко, ніякої підлоги. А скільки було на початку понтів. Я й справді першого дня подумав, що ти сувора наглядачка, скривджена мужененависниця. А насправді ти їжачок, на ім'я Мамзелька, якого треба частіше обіймати, — ледве стримую сміх, вона така смішна. — Давай спершу ми просто ляжемо, накриємося ковдрою, встановимо між нами тридцятисантиметрову дистанцію, а там вже як піде.

— Нічого нікуди не піде і навіть не поповзе! Я лягаю спати одягненою! І тільки спробуй до мене торкнутися! Я кричатиму! І тоді Тимур скрутить тебе в позу восьми дуг й викине з четвертого поверху, — войовничий їжачок Мамзелька, пирхаючи, лізе під ковдру.

— А якщо кричатиму я? — хмикаючи, уточнюю у відповідь.