Розділ 16

Давид

Мені не подобається, коли вона ховається від мене у своїй кімнаті. У мене тоді відразу ж піднімається рівень тривожності, а ввімкнути пофігізм, який стільки разів мене рятував, не виходить. Натомість починає смикатися ліве око і мене плющить бажанням вибити ногою ці кляті двері.

Їй зі мною нецікаво? Я їй неприємний? Вона боїться своїх бажань? Що в біса коїться?

Особисто для мене це якийсь метод психологічного тиску. Почуваюся покараним. Хоча… напевно Домініка й сама не знає, як ми повинні проводити час одне з одним і чи повинні взагалі.

Переписуюсь з учасниками майбутніх перегонів, домовляємося про час та місце, уточнюємо кількість машин та обираємо клуб, де опісля випустимо пару. Я все ще сподіваюся умовити мою наглядачку піти зі мною, аби вона хоча б мала уявлення про мої розваги. Спробую завтра з нею поговорити.

Втома бере своє. Вирубаюсь попри дико незручне ліжко, на якому можна угробити собі спину. Дуже сподіваюся, що ліжечко Домініки зручніше і що скоро ми його ділитимемо разом.

Прокидаюся… Ні, не так – мене підкидає від жаху, після чого я стрімголов скочуюсь з цієї довбаної тахти… готовий убити того, хто врубив важкий рок на повну гучність, підсунувши колонку до мого ліжка.

Через музику не чую сміху цієї садистки, зате бачу, як вона потішається, майже качається по підлозі так їй весело. Мало того, що я оглух, а моє серце, здається, зламало пару ребер з переляку, так я ще й ледь труси не обмочив. Тоді б у мене взагалі не залишилося шансів спокусити цю дівчину, ні в цьому житті, ні в наступному. Ніколи не вважав себе боягузом, але будити людину в такий жорсткий спосіб…

— Бачив би ти… ой я зараз помру… бачив би ти вираз свого обличчя, — згинається навпіл Домініка, нарешті вимкнувши кляту колонку. — Я сфоткала. Це буде моя улюблена світлина. Це тобі за спустошений бойлер.

— Геть п-п-притрушена, — видаю, заїкаючись. — Провокуєш мене на більш витончену помсту? Балерина любить гострі відчуття? Ти мене мало не вбила шоком! — Підводжуся на ноги й чешу до ванної, поки ця божевільна продовжує давитися сміхом.

Ну-ну, я теж щось вигадаю, але тільки вже не заради сміху, а щоб тебе поцілувати, моя безцінна, і нарешті зняти з гальм.

Поки я приходив до тями, чергуючи то гарячу, то холодну воду, ця садюга вже заварила собі чаю і сидить топче доволі апетитний на вигляд шматок «Наполеона».

— Ти ж казала, що це мені? — стою перед нею у всій красі, вузький рушник ледве прикриває мої стегна. Знаю як дівчат вічно тягне зазирнути, що під рушником, а ця – нуль на масу.

— Лабубусік, бездоганний ти наш, я подумала і вирішила, що тобі не можна. Зіпсуєш свою ідеальну фігуру. А я нареготалася, витратила купу калорій, мені навпаки не завадить. Нарощу собі пару кіло на дупці, щоб ти очі свої безсоромні об неї зламав. …Давиде, я не стану тебе вмовляти і закликати до твого здорового глузду, — глузлива інтонація різко змінюється на серйозну. Киває мені на стільницю біля плити. — Ось тобі чай, торт. Сідай снідати, — таки поділилася, і подбала, як справжня дружина. Ціни їй немає. Але цей суворий вираз обличчя точно не обіцяє мені нічого хорошого.

— Якщо ти порушиш наш договір і все-таки візьмеш участь у перегонах — я відразу ж повідомлю про це твоєму батькові й попрошу його розірвати наш контракт. Інших слів ти не зрозумієш. Тому я висуваю чітке попередження. Твої дії можуть призвести до неприємних наслідків.

— Погрожуєш? — сідаю навпроти неї. Розмова ще не закінчилася, а в мене всередині вже гіркий осад. — А я наївний сподівався, що ми знайдемо спільну мову чи бодай хиткий компроміс. Переймаєш тактику мого батька? Замість спроби зрозуміти — обмеження? Слабо хоча б заради інтересу дізнатися, чим я живу? — трясця, чому через її принципову позицію мені так хріново? Я вмію забивати на думку батька, тоді чому мені не пофігу, що про це думає Домініка?

— Ця залежність тебе вбиває, Давиде! — кидає Ніка, але справа тут навіть не в її тоні, а в її ступні, яка нахабно вперлася мені в пах. Дотяглася своєю ніжкою й наступила на моє... его. — Нелегальні перегони твій наркотик! Ставки, дівчата, секс на адреналіні, клуби, що позбавляють тверезого мислення. Скільки разів поліція влаштовувала на вас облави містом? — Ворушить пальцями на нозі й тисне сильніше. — Красунчику, поки що в мене складається враження, що ти думаєш тільки цим місцем. Це несерйозно та безвідповідально.

— Кажеш, як сторічна бабця. Молодість для того й дана, щоб відриватися, щоб було що згадати!

— А старість дана, щоб потім усе це благополучно забути. Що буде із золотим хлопчиком Давидом, коли він нарешті подорослішає? Як ти збираєшся відриватися, якщо батько позбавить тебе сімейного капіталу? Поділися планами зі своєю тимчасовою дружиною.

…Ну, вона сама напросилася. Перехоплюю під столом її ніжку. Тримаю міцно, щоб не вирвалася і щоб не пнула мене з пересердя по чутливій чакрі. Суну її ступню собі під рушник, туди, куди вона так завзято намагалася дістатися. Прикладаю до місця, яким, на її думку, розмірковую. Ризикую, звісно. І заводжуся просто шалено.

— О, з такою мудрою дружиною я готовий поділитися чим завгодно.

— Давиде, пусти! Негайно! Чортяка… — шипить, занервувала, почервоніла, очі квадратні.

— Ми ще не договорили. Ти ж хотіла послухати про мої серйозні далекосяжні плани. Я збираюся легалізувати перегони та заснувати у нашому місті міжнародний гоночний клуб та школу як для новачків, так і для досвідчених водіїв, які потім зможуть брати участь у міжнародних ралі. Найняти тренерів, обладнати за містом професійну трасу, залучити інвестиції, укласти контракт із виробниками спорткарів та відкрити спеціалізований автосалон. Хочу купити місцеві теле та радіоканали й запустити оригінальний розважальний контент, продавати рекламний час, створити медіапростір, у якому буде лише якісний продукт, а не ще одна схема деградації. Агросектор це не моє. Втім, я все одно збираюся відпрацювати цей рік в офісі батька та підтримувати його в майбутньому, якщо він також підтримає мене. …Зігріла ніжку? Таке відчуття, що ти там приросла, — підступно посміхаюся, відпускаю, і вона одразу її відсмикує, наче її облили окропом.