Розділ 15

Домініка

— Привіт-привіт, моя намистинко, — Кетрін міцно обіймає мене прямо на порозі. — Ох, я вже встигла скучити. Проходь, мама купила тобі твій улюблений «Наполеон».

Їй подобається називати себе моєю мамою і коли я їй «мамкаю» теж. Своїх дітей у неї немає, не склалося, тому мене вона любить всією своєю творчою душею. Кетрін у нас актриса театру, постійні репетиції, гастролі, романи з непростими та іноді навіть одруженими чоловіками, інтриги, емоції, кохання. Ця неймовірно красива та доглянута жінка вирує енергією, цитує класиків й розповідає мені надзвичайні історії зі свого життя.

— Ну, розказуй, ​​красуне моя. Боже, Нікусю, я тебе так люблю, — посміхається, розливаючи по порцелянових чашках ароматний квітковий чай.

— Мам, ти вмієш зберігати секрети?

— Намистинко, твої секрети я не видам, навіть якщо їх з мене витягуватимуть розпеченою кочергою. Ти ж знаєш, я оберігаю дорогих для мене людей і в жодному разі тобі не нашкоджу, — це правда, деякі свої секрети Кетрін зберігає мужньо та віддано.

— Я вийшла заміж, — видихаю. — Фіктивно!

Відкинувшись на спинку стільця, вона зміряла мене ошелешеним поглядом, ніби я верзу несусвітню хрінь. Потім заплющила очі, зробила кілька глибоких вдихів та видихів, сьорбнула чаю й поставила лікті на стіл.

— Дівчинко моя, а тепер добий мене подробицями.

Ну, я й виклала їй все послідовно, не забувши розписати характер та замашки Давида Торваса.

Кетрін слухала мене, не перебиваючи. Щоправда, кілька разів мінялася в обличчі та подерла на дрібні шматочки десяток паперових серветок.

— Двоє пошарпаних життям кобелів вирішили перекласти свої проблеми на тендітні дівочі плечі! — нарешті, хрещена таки схопилася з місця, щоб засунути собі за щоку нікотинову жуйку. — Мені спочатку хочеться прибити твого батька, а потім того старшого Торваса! Але я цього не зроблю, бо вони не повинні знати, що я знаю про контракт! — театрально гарчить, стискаючи кулаки. — Тебе я ще можу зрозуміти, чому саме ти погодилася. Пожаліла свого недолугого батька. Але цього хлопчика я зрозуміти не в змозі. Який же він бунтар, якщо він злякався? Де характер, принципи чоловічі де? Гордість де? Отже, йому теж зручно. Тільки я ще не розібралася використовувати тебе чи грати з тобою? Мила моя, жінка не повинна бути реабілітаційним центром для чоловіка – вона має бути його центром всесвіту! Жінка не зобов'язана його переробляти, він повинен захотіти змінитися. Заради неї. О, повір мені, змінюються навіть деспоти, особливо коли їм хочеться щирої ніжності, бо вони ще ті гурмани. Не змінюються лише психопати. Скажи, є ймовірність, що цей хлопчик міг у тебе закохатися? — пронизує мене стривоженим поглядом карих очей.

— Ну… це навряд. Сказав, що ненавидить мене і що я не на його смак. Але робить подарунки, щоби зі мною домовитися. Видає компліменти. Може, він теж пожалів свого батька? Я заплуталася, мам. Іноді мені навіть шкода його стає, а іноді цей паршивець мене дико бісить. Я не можу звинувачувати його у меркантильності, бо теж хочу отримати вигоду від цього контракту.

— Дитинко, життя і має бути заплутаним, у цьому весь сенс. Слова чоловіка завжди другорядні, його визначають – вчинки. Зізнавайся, виникає бажання його поцілувати?

— Кілька разів щось таке було, — киваю, доїдаючи другий шматочок «Наполеона». Шикувати так шикувати, завтра влаштую собі легко калорійний день.

— Моя крихітко, тоді це питання часу, коли ви з ним опинитеся в одному ліжку, але це безперечно трапиться. Не хочу, щоб він зробив боляче твоєму серденьку. Тому спочатку переконайся, що він гідний твоїх дотиків і що зв'язок із ним не зруйнує тебе зсередини, навіть якщо через рік ви розстанетеся, — підійшовши ззаду, Кетрін обіймає мене за плечі. — Якщо він погано до тебе ставиться — посилай його до бісової матері та хрести середнім пальцем. А ще краще запроси мене якось у гості, щоб я подивилася на нього своїм досвідченим поглядом.

  За розмовами навіть не помітила, як пролетів час. Спочатку хресна давала мені настанови, потім вона почала згадувати свої минулі стосунки. За її словами, всі її любовні романи були особливими. Потім ми перейшли до обговорення нової постановки та її головної ролі, аж поки не задзвонив мій телефон.

— Балерино, а ти власне де? — у голосі Давида проскакують напружені нотки. — Мені ще трохи постояти під дверима, як ідіоту чи йти тобі на зустріч?

— Блін, я засиділася в гостях. Вибач. Маршрутки ще ходять, тож хвилин через сорок буду, — відчуваю укол совісті. Потрібно було все ж таки дати йому другий ключ.

— Адреса?

— Що?

— Ніко, не ламай комедії. Назви мені адресу, де ти там засиділася? Підскочу на таксі. Вже надто пізно для того, щоб самій розгулювати вулицями, — ну ось знову. Це він прикидається таким дбайливим чи це справжній Давид?

Повагавшись кілька секунд, все ж таки називаю йому адресу, тому що не хочу сваритися. Одягаюся не поспішаючи, прощаюся з хресною, намагаюся відмовитися від ще двох великих шматків торта, які вона вирішила дати мені із собою.

— Не пручайся, побалуєш фіктивного чоловіка солоденьким. Хай хоч щось йому перепаде. Чоловіки теж люблять турботу, але її потрібно дозувати, щоб не звикали і не розслабляли булки, — хрещена вміє вмовляти, спочатку розсмішить, потім домагається свого.

Спускаюся, таксі вже стоїть навпроти під'їзду. Давид відчиняє мені дверцята, пірнаю на заднє сидіння, він слідом. Сів упритул, ще й руку свою завів мені за спину, щоб я не відсунулась.

— І в кого це ми гостювали? М-м-м? — Запитує вкрадливо, ревниво сопучи.

— У хрещеної мами. Якщо тобі повилазило, в моїх руках упаковка з-під торта. Взяла для тебе два шматочки «Наполеона». Сам подумай, якби у мене був коханець, чи став би він передавати для тебе солоденьке? Лабубусіку, то що там у нас з довірою? Хоча… фіктивний чоловік не повинен ревнувати фіктивну дружину, — додаю пошепки, сподіваючись, що водій нас не чує.