Розділ 13

Домініка

— Ми зараз закриємо цю тему, аби ти могла подумати без тиску з мого боку, — жорстко кидає Давид, звузивши очі та граючи жовнами. Таким я його ще не бачила. То за свою пристрасть ти готовий боротися? — Хочу просто побалакати. Почіплятися до тебе з питаннями. Розкажеш мені про свої найсерйозніші стосунки? — Він не попросив бути з ним чесною вголос, але просить про це своїм пронизливим поглядом.

— У мене їх не було. Як і в тебе, вважаю, — знизую плечима, ховаючи в посмішці виклик. Не вірю, що Дава дивився хоча б на одну зі своїх подружок із серйозними намірами.

— Маєш рацію, — смикає куточками губ. — Хоча… рік тому мій татко вже закидав мені вудку про весілля, натякаючи на дочку свого партнера. Сподівався, що я закохаюсь і здамся на милість якоїсь фіфи.

— Це ж треба! І як він тільки посмів зазіхнути на твою свободу? Ну, і де ти тепер опинився? — Мені стає смішно. А він знову кумедно закочує очі у відповідь. — Загнали жеребчика у кут? Отже, здаватися не збираєшся? А якщо я примушу?

— А той друг, чию квартиру ти орендуєш, у вас із ним щось було? — Спеціально ігнорує моє питання, не хоче казати ані «так», ані «ні». Дава явно намірився щось з'ясувати, але поки що не ризикує запитати про це прямо.

— З Тимуром? Нічого не було, проте в дитинстві я мріяла вийти за нього заміж, — мимоволі хрюкаю від сміху, згадавши себе малою. – Тимур син мого хрещеного. Він класний.

— Не сумніваюся, — гидливо кривиться Дава. Він що… ревнує? З якого дива?! Не має права! — Значить, кажеш у тебе багато друзів?

— Переважно дівчата та хлопці з роботи. А в тебе є справжні, кому можна довіряти на усі сто п'ятсот відсотків?

— Ні. Такої дружби не існує, не фантазуй. Ти незаймана?

— Ого, все-таки наважився спитати прямо в лоба. Це надто особисте, лабубусіку. Я не хочу про це, воно тебе не стосується, — я точно не маю жодного бажання розповідати моєму фіктивному чоловікові як я по дурному втратила невинність. Самій згадувати гидко. — Поділишся, чому сердишся на батька? — я також хочу дізнатися про нього трохи більше. Дідько… мені навіть приємно, що він розпитує. Питання дивні, але йому явно не байдуже.

— Я також не готовий говорити про це. Може… якось потім, коли я довірятиму тобі на сто п'ятсот відсотків. …Ніко, ти вже думала, якою ти хочеш бачити свою танцювальну школу? На етапах планування важливо враховувати навіть найдрібніші деталі організаційного процесу. Чим вона буде особливою?

— І це кажеш мені... ТИ? Мажоре, ти мене лякаєш. Я не знаю, який із Давидів Торвасів справжній? — Завмираю, округливши очі. Ось таким він мені подобається. — А ти хоч сам знаєш, чого хочеш від життя?

— Звичайно, але ... — важко зітхає. — Коли ти єдиний син олігарха — у тебе особливо не цікавляться, чим ти хочеш займатися. Твоє майбутнє вже за тебе розпланували, бо зберегти сімейний бізнес — це першочергове завдання. Тому доводиться або прийняти все як є. Або бунтувати, — затримує на мені уважний погляд. Ще раз переконуюсь, що Дава не дурник, він прошарений та впертий, собі на умі.

— Гадаю, можна знайти ще якісь рішення, — невже все так катастрофічно «або-або», чогось мені не віриться.

— Правильно. Є ще третій спосіб. Знайти потужний стимул, мотивацію, свою шалену музу, яка намотає твої нерви на кулак, стисне спинний мозок і ще дещо нижче пупка, спонукаючи зробити неможливе, — от зараза, намагається маніпулювати мною, натякаючи, що я і є та сама мотивація, заради якої він… ух!

— Сподіваюся, ти зустрінеш таку особливу дівчину-музу, — кажу ж, що я так просто не клюну.

— І я на це дуже сподіваюся, — усміхнувшись, закушує нижню губу. — Ніко, хочу попередити, що наступні три дні після роботи я зависатиму в качалці. Потрібно поганяти себе перед… черговою сутичкою з моєю наглядачкою.

Ага, так я й повірила! Він хотів сказати перед перегонами. Трясця, я мушу йому завадити. Якщо його батько дізнається, що Дава продовжує ганяти на шаленій швидкості… Боюся, він може скасувати контракт.

— Займаєшся своїм тілом. Який молодець. Що, ще не всі дівчата падають до твоїх ніг? Потрібно попрацювати з пресом, щоб красуні мліли від твого твердого рельєфного животика? — кажу не без іронії.

— Ну, судячи з твоєї інтонації, ти теж мрієш побачити мій животик, — парирує цей спокусливий гад.

— Самозакоханий, зухвалий та нестерпний!

— Не сперечаюся. Але зізнайся, ти почала думати про мене частіше, ніж тобі того хотілося б. Скажи, балерино, а ти даєш приватні уроки танців? Зможеш навчити мене танцювати танго, наприклад?

— О-о-о… ти ризикуєш отримати від мене шквал критики. Дорослих хлопчиків я не шкодую, — пирхаю, уявляючи собі цю картину. Чорт забирай, а це може бути навіть весело.

— Золотко, ти навіть не уявляєш, наскільки мене заводить жіноча критика. Бо потім я змушую забрати всі ці слова назад, — авжеж, ми ж бездоганні, ми любимо перемагати.

Ти йому слово — він тобі десять у відповідь. Потім міняємося, наче вправляючись у техніці плетіння словесного мережива з гострих шпильок. Почуття гумору — це, звісно, ​​величезний плюс. Дава вміє і підколоти, і розсмішити, і збентежити відвертим компліментом на кшталт: «диявол у пеклі напевно веде рахунок душ, готових продатись за твої ноги».

В принципі, мені сподобалася наша вечеря і навіть цей вайб загравання. Я навіть заснула з усмішкою на губах, згадуючи його жарти.

А вранці мене розбудив зовсім не будильник, він спрацював за хвилину після дзвінка у двері. Спросоння не можу зрозуміти хто міг припертися до мене о сьомій ранку??? Свої спочатку б подзвонили на мобільний. Перевіряю — жодного пропущеного, а у двері продовжують наполегливо гупати.

— Хто там? — підкрадаюся, спочатку питаю, потім дивлюся у вічко. Та крім синьої бейсболки нічого не бачу.

— Доставка побутової техніки.

— А чому в таку рань? Тим паче я нічого не замовляла… — у мене в голові вже прокрутилося три сценарії один одного страшніше. Якщо це бандити, то в квартирі красти нема чого. У мене тут лише один скарб — син олігарха. А раптом Даву намагаються викрасти? А у мене зі способів захисту лише перцевий балончик.