Розділ 12

Домініка

Норовливий, упертий баранюра! Все одно приперся до мене на роботу! Дає зрозуміти, що він не збирається слухатися й коритися!

І як мені зламати цього мажора? Особливо, коли його сині очі дивляться на мене із таким захватом… Обеззброює проти моєї волі. Несподівано мені стає приємно, що цей гад пускає на мене слину, ці його особливі бісики в очах...

Злюсь на нього дико, він мені своєю появою стільки проблем створив! Доведеться тепер брехати друзям, тому що в контракті у другому пункті «про нерозповсюдження конфіденційної інформації» жирним шрифтом виділено, що сторонні не повинні знати про те, що наш шлюб фіктивний, щоб це не зашкодило репутації Торвасів. Хоча я досі не можу зрозуміти, який тут зв'язок. Про те, що я «взяла Давида на перевиховання» знаємо лише ми, наші батьки та юрист.

Загалом, лубубусік ще та скалка в дупі, але мені подобається, як він на мене дивиться. Це має мене стурбувати, самозбереження повинно включити всі червоні лампочки і сигналити про небезпеку, але натомість я їду з ним до ресторану у мега сексуальній сукні для виступів.

Мені цікаво, що він задумав. Хочеться зрозуміти, де цей гуляка розставить пастки і чи має він запасний план. Бо я ж не клюну. Не здамся. Давид Торвас — це не той приз, який я хочу отримати від своєї примхливої ​​долі. Нехай навіть про нього мріє ціла купа дівчат – я маю вистояти і не купитися на ці сині очі, довгі вії, ямочки на щоках та губи. Ці його чортові губи!

    Дава так відчайдушно намагається зачарувати мене. Видушує з себе всю свою галантність та чемність, змушуючи себе бути лапочкою. Хоча я дуже сумніваюся, що він включав «джентльмена» зі своїми подружками. Ні, по ходу це тільки мені так «пощастило». І руку подає, і пальто зняти допомагає, і особисто відсуває для мене стілець, щоб я зручно вмостилася за столик.

Цьому жучарі від мене щось потрібно. Точно не секс, заради короткого спалаху задоволення він би так не парився. До того ж Дава в принципі не здатний довго й красиво добиватися дівчини, тому що дівчата йому самі себе пропонували і, напевно, досі пропонують. Адже я не в курсі, що відбувається в його офісі. Може, він продовжує ощасливлювати чергу охочих.

— Домініко, от скажи мені, що поганого в тому, що люди ходять до ресторанів? Особливо коли вони можуть собі це дозволити? — Дава заходить здалеку, кружляє, спокушає, граючи пальцями з ніжкою келиха.

— Я не бачу в цьому нічого поганого, нахабна ти морда. За два дні нашого знайомства я зрозуміла про тебе головне — ти далеко не дурень. Ти чудово знаєш різницю між: ходити в ресторан, їздити на крутій машині, мати зручний якісний одяг, відпочивати на Балі, коли ти можеш собі це дозволити, бо заробив і тим, щоб бездумно пускати на вітер гроші батька. Ти легковажний та безвідповідальний транжира. Коли я почну добре заробляти, сподіваюся це колись станеться, я теж дозволятиму собі їздити на таксі, купувати гарні речі та парфуми, про які зараз можу тільки мріяти. Та я вмію цінувати зароблене власним горбом і не збираюся сідати комусь на шию.

— Чому ти не знайшла чоловіка, який би забезпечив тебе всім цим, думаю цікавитися не варто? — каже, криво усміхаючись. — Ти мене пошлеш.

— Ось бачиш, ти вмієш думати! — іронічно вигукую.

— Хм, у мене виникло питання. А ми в наших фіктивних стосунках маємо зберігати вірність одне одному? — з таким нетерпінням чекає відповіді, ніби вже намилився ночувати сьогодні деінде.

— Обов'язково! Жодних інтрижок на стороні! — Відповідаю, не замислюючись. Мені неприємно уявляти його з іншою. Забороняю собі думати чому саме мені неприємно. — Розпещений хлопчику, адже ми повинні виправити твою репутацію. Переді мною поставили завдання відучити тебе від нічних клубів, перегонів та дівок.

— Дивно, що з такими проханнями мій батько звернувся саме до тебе. Чому одразу не відвіз мене до монастиря? Ти красива дівчина, як ти можеш відучити мене від бажання кохатися з красивими дівчатами? Завдаси мені непоправної психологічної травми? — продовжує після того, як офіціант прийняв наше замовлення.

— Чому психологічну? Ще можна відчикати твою хочульку. Але я не робитиму цього. Такі породисті екземпляри мають розмножуватися. Якщо через рік ти хоч трохи візьмешся за розум, татко знайде тобі правильну дружину, і ти настругаєш йому майбутніх спадкоємців ваших величезних статків. Та чомусь мені здається, що гуляти ти не перестанеш, бо красиві чоловіки — це патологічні зрадники.

— Ох, Ніко, яка ж ти все-таки мужененависниця. Я в шоці. Знову і знову в цьому переконуюсь. А знаєш, що здається мені? Все ж таки я свого батька знаю краще за тебе, — загадково примружившись, смішно грає бровами. — Він уже знайшов мені правильну дружину. Він недаремно змусив нас одружитися, повір мені.

— Не вигадуй! — пирхаю, роблю ковток води, подумки лаючи себе, що відверто милуюсь ним. І навіщо тільки я погодилася на приватну кабінку та свічки?! Ця інтимність однозначно зайва.

— Гаразд, продовжимо. Нічні клуби – спірний момент. Люди там розважаються, ми теж можемо іноді ходити туди… удвох. Розслаблятися, танцювати. Тобі лише двадцять три, дитинко, — обережно торкається моєї руки, наче промацуючи ґрунт. — Ти маєш запалювати, відриватися, а не жити за схемою «дім-робота».

— Хочеш сказати, що я нудно живу? — Заводжуся і вже перестаю звертати увагу, що Дава, «облизавши» поглядом мої плечі, пірнув очима у виріз мого декольте. — Ти зробив неправильний висновок, мажорчику! Так, наші світи з тобою різні та до зустрічі з тобою я на своє життя не скаржилася. Я зустрічаюся з друзями, ми ходимо у ліс, у кіно, волонтеримо у притулках для тварин, граємо у настільні ігри. А ще я танцюю, відпрацьовую програми, бо я цим палаю. Мені це подобається! Ти мене не знаєш, чорт забирай!

— Як і ти мене, — він різко стає серйозним. — Від слова «зовсім». Ти не знаєш причини моїх проблем з батьком. Ти не знаєш, що я не кину нічні перегони, бо для мене це така ж пристрасть, як танці для тебе. Ніко, ти маєш один раз побачити, щоб зрозуміти мене…