Розділ 11

Давид

— А ви її подруга? — Запитую цю кралю, сподіваючись дізнатися про Ніку трохи більше. Дівчина без кінця на мене поглядає, ось уже й нервувати почала, губу кусати.

— Можна й так сказати. Ми всі дуже любимо Ніку, вона хороша. Мене, до речі, Софією звуть. Вона ніколи про тебе не розповідала. Тому я не вірю, що ви з нею побралися. Краще одразу зізнайся, що ти один з її шанувальників.

Не відповідаю. То тут ще й шанувальники табунами бігають? Заходимо до зали для хореографії, ні тобі дітей, ні їхніх батьків. Натомість Домініка витанцьовує під запальну музику з якимсь стрибунцем. Нас не помічає, захоплена процесом до неподобства. Золотце, мене треба одразу відчувати.

— Хто це поруч із нею ногами смикає? — незрозуміло якого біса… та я ревную. Бо мені не подобається, як він її до себе притискає і як вона високо задирає ноги. Я навіть звідси бачу якого кольору її білизна.

— Це Сашко, її партнер з танцювальних номерів. Ніка вирішила взяти участь в обласному конкурсі. Вона єдина з усіх нас, хто ось так бездоганно виконує пасадобль. Правда ж вона класно рухається?

Ще й питає! Я завис, у мене перехопило подих, всередині щось плавиться, відчуваю явну тяжкість внизу живота і божевільне бажання доторкнутися до цих ніжок. Звісно, ​​Домініка рухається божественно!

Трясця, я хочу це дівчисько!

І тут… Домініка нарешті помічає мою присутність.

Збивається, зупиняється, насупилася, щось каже своєму партнерові та йде на мене під агресивну мелодію цього їхнього пасадобля, як матадор на бика.

О-о-о… що зараз буде!

— Твою ж... — сичить моя балерина. — Давиде, що ти тут робиш?! Я ж просила тебе чекати на мене в парку?!

— На холодному вітру? Сумнівна турбота про рідного чоловіка. Привіт, кохана, — посміхаюся до болю в щоках. — Тобі личить червоний. І підбори. Прошу, тільки не переодягайся. Вкраду тебе ось такою.

Її друзі витріщаються на нас, тримаючи нижні щелепи та чекаючи хоч якихось пояснень. Мені так подобається її розгублений відчай, її злість, яку вона намагається від них приховати.

— Соня, Сашко, знайомтеся, це Давид. Мій… гм-гм… мій чоловік, — таки видавила.

— Нікуся... Якого лисого бобра? Чоловік??? Коли ти встигла? — У цієї Соні навіть голос зник через хвилювання. Вона ж думала, що я просто залицяльник. Можливо, навіть сама на мене оком накинула.

— Вчора... Це заплутана історія. Я вам потім все розповім, — Ніці хочеться втекти, провалитися крізь землю і звичайно ж придушити мене.

— Забери свої речі, але не переодягайся. Поїдемо машиною, — перехоплюю її, притискаю до себе, шепочучи на вухо. Мені подобається, що в присутності своїх друзів Ніка не виривається та не намагається прибити мене на місці.

— Коли ми повернемося додому, я підсиплю тобі снодійного, а після того, як ти заснеш — розмалюю тобі мордяку кольоровими перманентними маркерами, які хрін відмиєш! — Шипить мені в обличчя.

— Креативненько. Та спочатку хочу запросити тебе до ресторану. Не переймайся, я маю гроші. Зароблені особисто мною. Будемо цивілізовано розмовляти за столиком, попиваючи коктейлі чи мені дістати язиком до твоїх гланд прямо зараз? — мій стан наразі можна порівняти з моментом перед стартом.

Коли неймовірно складно стримати себе і не вдарити по газах за секунду до того, як королева автоперегонів змахне чорно-білим картатим прапорцем.

У такі моменти ти високовольтний пульсуючий нерв, готовий зірватись і летіти до мети. Якимсь нелюдським зусиллям волі стримуюсь, щоб не поцілувати Домініку просто тут. Я цього хочу. Так, я знаю її лише два дні, але на бажання цілуватися це ніяк не позначається. Іноді хочеться смоктатися в ясна вже за кілька хвилин після зустрічі, навіть імені не питаючи. Зі мною таке бувало. Щоправда, не на тверезу голову.

— Торвас, тобі не заспокійливе треба приймати, а щось, що гасить лібідо. У крайньому разі, у мене є перцевий балончик, — так сердиться аж губоньки тремтять. Але важко дихає явно не від обурення.

— Давай бігом. Чекаю на тебе, — розтискаю руки і дістаю телефон, щоб викликати таксі.

Коли дівчина хоче сподобатися — вона одягає саме таку сукню, спокушаючи відкритими плечима, глибоким декольте, розрізом, що візуально подовжує ноги. Навряд чи Домініка хоче мені сподобатися, це не в її характері. Це я вже зрозумів. Втім, я поки що не второпав, що я маю такого зробити, щоб вона мене захотіла, мені доведеться це з'ясовувати методом спроб та помилок, тому що прямо вона не скаже, але саме зараз ця стервочка мені підігрує. Їй стало цікаво, що я утну далі.

Тому вона залишилася в цій шикарній червоній сукні й не перевзулась, цокаючи каблучками. Їй би до цього луку ще стильну шубку, а не стрьомний синій пуховик.

Якби вона стала моєю дружиною по-справжньому, я одягав би її як лялечку, мені грошей ніколи не шкода. Питання в іншому, якого біса я уявляю себе одруженим чуваком і чому саме вона? Бо дала відкоша?

Хочеться запитати чи були в неї серйозні стосунки, з ким вона втратила цноту і як довго вона збирається спати сама. Ледве стримався, щоб не виляпати всі ці безглузді питання. Натомість галантно відчинив для неї задні дверцята таксі й всівся поруч.

— Балерино, ти знову на мене сердишся? Не боїшся, що це увійде у тебе в звичку? Цього вечора я збираюся згладити всі гострі кути й встановити тривале перемир'я, — «на моїх умовах» додаю подумки.

— Лабубусіку, там, де ти намагаєшся стерти один гострий кут — зростає три нових. Ти знаєш, що ти самозакоханий засранець? — у її голосі гіркота та виклик зухвалої дівчини, чию гордість не можна зламати, її треба тільки прийняти… як дар.

Не впізнаю біг своїх думок і лякаюся спалахів прозріння.

— Я в курсі, Нікусю. Як і ти знаєш про те, що заслуговуєш мати власну школу танців, тому що ти офігенно танцюєш. І ти її отримаєш. Я тобі обіцяю, — наші погляди перетинаються — і я не можу відвести свого.