Розділ 7

Давид

Мені принципово не хочеться нічого доводити моєму батькові. У мене до нього багато особистих претензій, я все ще звинувачую саме його у смерті мами. У нас із ним складні стосунки.

А тут ще й ця його ідіотська ідея з випробувальним терміном та фіктивним шлюбом. І я навіть погодився лише через те, що був на двісті відсотків впевнений, що знову викручуся, що жодне дівчисько не диктуватиме мені правила і не контролюватиме кожен мій крок. Швидше навпаки, бо підкорити та прив'язати до себе можна будь-яку жінку. Вони, в принципі, всі податливі, потрібно просто знати пару секретів. Будь-яка млітиме, божеволітиме і бігатиме за тобою. Навіть мілфи. Я почав практикувати зваблення ще в дев'ятнадцять років і в мене доволі непогано виходило. Батько мого друга дав нам кілька безцінних порад, тож з дівчатами проблем у мене не було. Але, виявляється, у кожному правилі є винятки.

М-да… Домініка трохи потріпала мою самовпевненість, та я не здамся. Дзуськи! Мабуть, декого пробирає не відразу. Вона не командуватиме мною цілий рік. Я категорично проти! Потрібна стратегія. А ще я не розумію, чому… чому саме їй мені так кортить довести, що я не нікчема, не якесь там чмо?

Коли вона називає мене золотим хлопчиком – мене аж коробить! Кожен нерв, трясця, викручує! Ніби навмисне мене провокує, промацуючи межі та болючі точки. Злюсь і збуджуюсь одночасно! Чорт, мені не подобається цей коктейль, відчуваю, що в суміші цих емоцій прихований якийсь підступ.

Дурненька, а ми б могли так класно проводити час, гаряче та пристрасно, у різних позах. Але ж ні, Домініка обрала протистояння.

Хоча… може, балерину тільки це й заводить?

— Ти куди? Наш будинок в іншому боці! — біжить за мною, вийшовши із супермаркету.

Ніколи в житті не ходив з атбешним пакетом в руках, почуваюся якимсь лузером. Хтось із моїх знайомих мене побачить – обрегочиться. А рано чи пізно це станеться.

Мені ще доведеться вигадати як потрапити на перегони, які відбудуться за тиждень. Це для мене принципово. Непросте завдання, коли за тобою наглядає цей симпатичний цербер.

— Ми йдемо у взуттєвий бутик, — кидаю коротко, знаючи, що зараз вона почне зі мною сперечатися. — Тобі потрібні інші чоботи.

— На крутезне взуття у мене немає грошей! Давиде, ти зупинишся чи ні? — Це ж треба, хапає мене за рукав.

— Мала, отямся, у тебе є гроші. У тебе в сумочці лежить банківська картка, яку тобі дав мій батько. Я розумію, ти вперта, горда, нестерпна зануда. Але давай подивимося на ситуацію з практичної точки зору, — дивлюся в її сіро-зелені очі, потім на нижню губу, що обвітрилася від холоду — і мене плавить, я буквально підгораю. — Якщо ти послизнешся і вб'єшся — батько знайде мені іншу. А мені вже сподобалося ненавидіти саме тебе. А якщо ти послизнешся і покалічишся — тобі це сподобається ще менше, бо мені доведеться доглядати за тобою, торкатися тебе, ти довгий час не зможеш танцювати, — після моїх слів Домініка нервово ковтає. Потрібно дотискати. — Це необхідна покупка. Для зміцнення твоїх позицій, наглядачко.

— Торвас, ти що намагаєшся дбати про мене? — примружившись, намагається вгадати мої думки. Що ж ти так, я навіть від самого себе намагався це приховати. А й справді чого це мене почало турбувати у що вона взута? Ні… це не турбота, дбають про близьких, про тих, хто тобі дорогий… мабуть. А Ніка мені ніхто. Назвемо це підготовкою до майбутнього зваблення.

— Тільки вибиратиму я, бо я краще розуміюся на взутті, — вимовляю, ігноруючи її питання.

— Погоджуся тільки якщо ти приготуєш вечерю, — зухвало задирає свого кирпатого носика. Щоразу, коли вона кидає мені виклик, мені хочеться… Чорт, у штанях стає тісно і я посилено жену геть усі ці гарячі сцени з моєї уяви.

— Ти зібралася зі мною торгуватися? — заламую брову, бодаємося з нею поглядами. Знову почав сипати сніг і мене зачаровує те, як тануть сніжинки на її віях.

— Хочу перевірити одну теорію. Кажуть, якщо чоловік офігенно смачно готує — значить, він бог у ліжку.

— І як же ти це перевіриш? — спочатку зависаю від такого зухвальства, потім починаю сміятися. — Тебе немає в черзі до мого ліжка, я тебе з неї викреслив.

— Просто, якщо готуєш ти паршиво, то нема чого й шкодувати про те, що я не стану твоєю сто першою, — знизує плечима, драконячи мене кожним своїм словом.

— От зараза. Вмієш опустити, — хитаю головою. Ще один привід з нею переспати, щоб спростувати її безглузді теорії. — Я ще жодного разу не готував ані сніданки, ані вечері. Балерино, припини знущально посміхатися, — шиплю, нахилившись максимально близько до її губ. Трясця… — Гаразд, вечерю сьогодні приготую я. Якщо ти хочеш, щоб я зганьбився — не дочекаєшся, золотко!

— Вмираю з голоду та нетерпіння, — заявляє мені ця стервочка, навіть не уявляючи, що я вже не межі.

Зате я тепер точно знаю з ким у мене буде найдахозносніша нічка. З нею. Колись.

— Потім зайдемо до аптеки за заспокійливим. Для мене. І це знову у твоїх інтересах, — видихаю. А вона...

Вона висунула язика й ловить ним сніжинки, остаточно мене цим добиваючи. Здається, заспокійливе приймати вже запізно, швидку доведеться викликати.

— Лабубусіку, невже в тебе такі слабкі нерви?

— До зустрічі з тобою я про це навіть не здогадувався, — корчу гримасу. Потрібно йти далі, глибше дихати повітрям, щоб цей дурман швидше розвіявся.

— Ти не проти, якщо я тебе фоткатиму? — Дивує мене своїм питанням. Це вже щось означає чи знову слід шукати каверзу?

— Навіщо? Ніколи не бачила олігарха, що чеше пішки проспектом з атбешним пакетом?

— До речі, дійсно не бачила, — заливається дзвінким сміхом. — Ні, хочу вести «Хронологію фіктивного шлюбу». За рік буде прикольно на все це подивитися. Якщо ти, звісно, ​​стільки протримаєшся.

— Багато залежатиме від тебе, балерино, — кидаю багатозначно, збіса серйозним тоном. — Фоткай, тільки за умови, що, крім мене й тебе, це більше ніхто не побачить. Ти ж пам'ятаєш пункт про нерозповсюдження конфіденційної інформації? — я не проти. Якщо її бажання фотографувати мене в найбезглуздіших ситуаціях нас зблизить, то чом би й ні?