Розділ 5

Домініка

Бабуся якось казала, що чоловіки — це великі діти. Видно, вона мала рацію. Дивлячись, як лабубусік наіндичився на задньому сидінні, ледве стримуюсь, щоб не розсміятися вголос. Давид так смішно сердиться, міміка унікальна, хоч бери та знімай на телефон. Оце квартирант у мене з'явився, який тепер за документами на додаток до всього ще й мій чоловік! На щастя, фіктивний. А оскільки у мене всі вдома — спати я з ним точно не збираюся. Навіть якщо буду у цілковитому розпачі.

Хоча, я не страждаю від нестачі чоловічої уваги, хлопці до мене підкочують і навіть одружені жеребчики пускають слину, але мені якось і без мужиків добре живеться. Ніхто нерви не тріпає, ні перед ким звітувати не потрібно, не треба постійно наводити марафет, переживати чи подобаються йому мої парфуми і як порозумітися з його друзями, батьками чи улюбленою золотою рибкою.

Судячи з балачок моїх подруг, хлопці приносять у їхнє життя ще той гемор: хаос, нерви, скиглення, проблеми з самооцінкою та нічний жор. Тому я поки що якось обійдуся без їхніх телячих ніжностей та насиченого сексуального життя. Пізніше надолужу.

Біля моєї дев'ятиповерхівки прощаюся з татком. Давид на нього навіть не дивиться, мій вихованець з жахом вивчає подвір'я та балкони, задравши голову.

Не кажучи йому ані слова, йду до свого під'їзду, чуючи краєм вуха, як слідом за мною скриплять коліщата його валізи. Який слухняний хлопчик, аж підозріло. Вочевидь вже щось задумало.

— Поверх який? — таки не витримує, уточнюючи скривдженим тоном.

— Четвертий, — йду сходами, не зупиняючись, і не обертаюся.

— А чому не на ліфті?

— А пішки тобі слабо? У золотого хлопчика дихалка заб'ється чи ручки заболять? Я б тобі не радила кататись на місцевих ліфтах. Вони часто ламаються і там страшенно смердить, я боюся за твою ніжну натуру, — чую, різко зупинився. Доводиться обертатися. Дивиться на мене з такою претензією, ніби то я йому все життя зіпсувала.

— Все сказала? Ти нормально не вмієш розмовляти чи тільки плюєшся словами, як жаба? Не зрозумію, це у тебе синдром самотньої Попелюшки чи як? — По-моєму, він скоро добалакається і ми поб'ємося. А може, Давид саме цього й домагається? Щоб я відмовилася від контракту?

— Я злюсь, бо мені тебе нав'язали, — відповідаю чесно. — І я вже здогадуюсь, що ти створиш мені купу проблем, тому наперед демонструю тобі кількість моїх голок.

— Та я вже зрозумів, що ти їжачок з начосом. А ще ти муженанависниця, всі ознаки на лице. Слухай, балерино, хто тебе так образив? — все-таки піднімаємося сходами, пихкає, але не здається. — Давай я намилю морду твоєму кривднику і ти подобрішаєш?

— Справа не в моїй доброті, лабубусіку. Мене бісить сама думка, що мені цілий рік доведеться жити під одним дахом з гоноровим нахабою, а ще доглядати за ним, щоб дитятко не пустувало, — зітхаю, відчиняючи двері моєї тимчасової оселі.

— Але ж ти не хочеш домовлятися полюбовно. Звідси висновок — тобі подобається біситися через мене, — кидає мені з зухвалою багатозначною посмішкою і йде оглядати кімнати, залишивши свої валізи просто посеред коридору. — Це твій сарай?

— Це квартира мого друга. Поки він за кордоном мені можна тут жити. Сплачую лише за комуналку. Твоя кімната за кухнею, одразу ліворуч, — уявляю, що зараз почнеться.

— Ти знову знущаєшся? Це не кімната — це комора якась! А ліжко? Тахта епохи Відродження! У мене ноги звисатимуть… А це… це що ванна кімната? — Оглядаючи санвузол, лабубусік в шоці хапається за серце. — Мені не подобаються умови цієї в'язниці!

— Твій татко розуміється на покаранні. Ти вже закінчив істерику? Мільйони людей так живуть — і розпещений принц зможе, — знизуючи плечима, заглядаю в холодильник. Блін, зовсім забула, що мені його годувати нема чим. — Ходімо, вигуляю тебе районом. Заодно зайдемо до супермаркету за продуктами.

— Гей, — хапаючи мене за руки, фіксує мої зап'ястя, підтягуючи ближче до себе. — Балерино, ти ж усвідомлюєш, що я не ідіот? — вкрадливий голос щедро просочений загрозою. І ось ці іскри в його синіх очах мене теж трохи турбують. Може, я справді недооцінюю мого супротивника?

— І якщо ти не дурень — ти мене не чіпатимеш! Інакше батько залишить тебе без копійки грошей! — З викликом скидаю підборіддя, поки цей лабубу оцінює мене хтивим хижим поглядом.

— Подивимося. А раптом ти вартуєш усіх грошей світу? М-м-м? — хочеться вкусити його за щоку, щоб стерти цю хитру либу з його гарненького обличчя.

— Ти цього не дізнаєшся, бо я тобі не дістануся. Відпусти. Це був перший і останній раз, коли ти до мене доторкнувся, — вимовляю спокійно, відважно дивлячись у ці бездонні сині очі, в яких уже потонула незліченна кількість дівочих сердець. — Краще здивуй мене гарною поведінкою, щоб ми хоча б могли мирно співіснувати протягом цього року.

Загадково примружившись, Дава мене все ж таки відпускає, ховаючи руки в кишені своїх стильних брендових штанів.

— Обіцяю, балерино, ти дивуватимешся всі триста шістдесят п'ять днів. Якщо не поступишся раніше, — ще й підморгує гад такий.

— Не тіш себе ілюзіями, бо я теж не ликом шита! — пирхаючи, відскакую від нього, як дика кішка. — І прибери свої кляті валізи з проходу, тут у тебе наймички не буде. Сімейні обов'язки ділитимемо порівну!

— Я можу виконувати сімейний обов'язок в ліжку. Якісний секс лікує жіночі депресії, а в тебе вона, мабуть, від народження.

— Обійдешся! Зав'язуй на вузол та виховуй у собі чесноти ченця!

— Ох, Домініко, я б на твоєму місці не зарікався, — зухвало сміється мені в спину. — Пані наглядачко, а чи можна оголосити весь список сімейних обов'язків?

— Розкажу дорогою до магазину!

Він мене дратує. Найсильніше своєю самовпевненістю. Безперечно цей тип знає як, а найголовніше вміє спокушати дівчат і він, напевно, застосує на мені всі свої методи. А коли в нього не вийде — почне мститись, якщо він гнила людина. Тож незабаром мені доведеться дізнатися справжнього Давида Торваса.