Розділ 4

Домініка

Я підозрювала, що він гарненький. Не дивно, що дівки до нього липнуть. Природа так влаштувала, що насамперед виграють конкурентоспроможні самці.

Але мене, якщо чесно, красиві чоловіки дратують оцим їхнім самолюбуванням та впевненістю, що в житті їм все дістанеться легко. Вони не намагаються вразити розумом чи гідними вчинками. А навіщо, коли я такий смачненький?

Та зі мною такий номер не прокотить. Не куплюся на ці ямочки на щічках, сині бездонні очі та довгі вії, гарні руки, широкі плечі та губи. …Дідько, губи у нього й справді відпад. Хочеться доторкнутися. Але якщо вибирати між смаком поцілунку Давида Торваса та танцювальною студією – я, звісно, виберу танцювальну студію, справу мого життя, мою справжню пристрасть. Тому що поцілунки цього хлопця, певно, не серйозні, поверхневі, як і він сам. Цей мажор змінював дівчат як рукавички, наслідив у різних ліжках. Мені такий «секонд-хенд» не потрібен, саме тому я в нього і не закохаюся. І не заздрю ​​тій, хто одного разу вийде за нього заміж по-справжньому.

Але свій підпис у контракті все ж таки ставлю, пов'язуючи себе зобов'язаннями на цілий рік. Я стану його особистим кошмаром на триста шістдесят п'ять днів. Фіктивний шлюб мене не лякає, бо я зможу за себе постояти. Гадаю, найбільша цінність для лабубусіка – це гроші і він точно не нариватиметься, не ризикне все втратити. Тому Давид теж демонстративно підписує папери, сердито жбурнувши ручку на стіл так, що та покотилася й впала на підлогу. Рішення батька його зачепило, золотий хлопчик почувається несправедливо приниженим.

Старший Торвас все-таки ще той хитрий жучара! Вирішив перекласти на мене свої проблеми. Знайшли крайню, трясця вашій мамі!

— Збирай речі, — стримано кидаю, звертаючись до Давида. — Бери тільки найнеобхідніше, пів хати тягнути з собою не треба, інакше ти в мою двокімнатну квартиру не втиснешся. Даю тобі пів години.

— Знущаєшся? — примружує свої сині очі.

— Навіть не починала.

— Залиш мені адресу, я приїду завтра. А сьогодні переспи з думкою, що в тебе тепер є фіктивний чоловік, — от бідося, він все ще думає, що мною командуватиме і качатиме права.

— Контракт починає діяти відсьогодні, тож Домініка права — ти їдеш з нею просто зараз, — втручається його батько. — Тож, синку, сьогодні ти ночуєш на новому місці.

— У тебе лишилося двадцять вісім хвилин. Мій тато нас підкине, не примушуй нас чекати, Давиде. У мене на вечір ще купа справ запланована, — я вже кожним своїм нервом відчуваю його лютий розпач. Цікаво, коли він почне психувати, переставши себе стримувати?

— Я поїду своєю машиною, — цідить крізь зуби.

— Вона нашій молодій сім'ї не по кишені. Ми не витрачатимемо гроші твого батька, щоб її заправляти. Своїх грошенят ти ще не заробив, а моїх доходів ледве вистачить на квартплату та продукти, — знизую плечима.

— То он як воно буде? — блідне, зеленіє, потім взагалі заплющує очі, щоб мене не бачити. Різко розвертається й виходить із кабінету, тримаючи спину гордо. Втім, у думках там, напевно, суцільні матюки.

— Мого сина штрафували за перевищення швидкості, заарештовували за п'яну бійку та хуліганство у неналежному вигляді, але він ніколи… жодного разу не ображав жінок. Принаймні ніхто не скаржився. Домініко, та якщо раптом виникне інцидент — одразу мені дзвони, — попереджає мене Аркадій Онисимович.

— Чекатиму його на вулиці, — не можна сказати, що я ощасливлена цими змінами у моєму житті. Танцювальна студія — це добре, але вона світить мені лише за рік. Ще не відомо, що за ці дванадцять місяців може статися. Чомусь я не наважилася розпитати старшого Торваса, що ще за хуліганство в неналежному вигляді? Вишивав голяка по центральній площі?

Моїй нервовій системі потрібен короткий перепочинок. Виходжу на подвір'я, мій батько стоїть біля своєї старенької «ауді», цмулячи цигарку й поглядаючи на годинник. Я знаю, що в нього з'явилася жінка. Він намагається це приховати, але ж я не дурна. Я не проти, щоб його любив хтось ще крім мене, щоб його особисте життя нарешті налагодилося, щоб він кинув пити. Але якщо його мадам така сама, то від цього буде тільки гірше. Я хвилююсь.

— Нікусю, вибач мені за те, що втягнув тебе у цю справу, — винувато бурмоче. — Ти досі сердишся?

— Звісно! І не хочу з тобою розмовляти, — надувшись, відвертаюся, але мене вистачає лише на кілька хвилин. — З тобою теж лише радикальні заходи спрацюють? Тату, дочки не повинні виховувати своїх батьків, читати їм нотації та благати більше не бухати.

— Доню, адже я лише зрідка...

— І до чого це «зрідка» призвело? Га? Через тебе я тепер стала Мері Поппінс для сина олігарха. Татку, якщо ти мене любиш – припиняй. Інакше ... Ти знаєш, я здатна довго терпіти, але одного разу можу від тебе відвернутися — і ти вже мене не повернеш. Я вредна й принципова. Тому мені не щастить з хлопцями. Не можу пробачити їм їхню слабкість.

— Просто ти в мене сильна дівчинка і одного разу зустрінеш гідного чоловіка, поряд з яким дозволиш собі бути слабкою та ніжною. Нікусю, вибач. Це було востаннє. Обіцяю.

— Ти познайомиш мене зі своєю новою пасією?

— Коли вирішу, що в нас із нею справді все серйозно. О, мчить твій підопічний. Зібрався навіть швидше, ніж очікувалося. Злющий, як той чорт. У тебе перцевий балончик із собою?

— Не думаю, що він мені знадобиться. Також я не думаю, що Давид Торвас стане слухняним. Швидше за все, він спробує мене обдурити, — посміхаюся, дивлячись, як лабубусік тягне свої валізи.

— От тільки він не в курсі, що обдурити мою дівчинку практично неможливо, — хмикає батько. — Не замордуй його в перший же тиждень. Лікування в дурці нині дороге.

— Сподіватимемося, що він не розмазня і в нього є стрижень, і хоча б кілька адекватних звивин. Ох і розвагу ти мені підігнав, татусю. Але я впораюся. А ось чи впорається зі мною Давид – побачимо.