Розділ 2

Давид

Я вже років п'ять не обідаю вдома, лише в ресторанах і завжди з кимось. Не люблю їсти на самоті. І не бачу сенсу хоч у чомусь обмежувати себе, тому замовляю все, що моїй душі завгодно і зазвичай плачу за всіх, хто присутній за моїм столиком.

Сьогодні зі мною мій найліпший дружбан Матвій та наші з ним подружки, яких ми вчора підчепили у нічному клубі. Нічка була гарячою, в принципі я задоволений, тож красуні заслужила смачно поїсти. Блін… не пам'ятаю, як їх звати. Та це й не важливо, все одно не збираюся довго з ними зависати.

— Куди зараз? Відсипатися? — цікавиться Матвій, відкидаючись на спинку дивана, доки я намагаюся розплатитися через інтернет-банкінг.

— Змотаюся додому переодягнутися, а потім хочу перевірити, як просувається ремонт мого «ягуара». За тиждень перегони. Ти ж не забув? — дідько, нічого не розумію, третя спроба — і все одно відмова. — Слухай, друже, по ходу за обід сьогодні платиш ти. У мене програма заглючила. Доведеться дзвонити батькові, розбиратися чому відхиляють карту.

— Ні фіга собі, я на таку суму не розраховував, — бикує Матвій, побачивши рахунок. — Дівулі, вам не соромно так багато і так дорого жерти?

— Не вимахуйся, я за тебе сотню разів платив, — психую.

— Так у цьому й сенс, — хмикає він, неохоче сплачуючи рахунок. А ще найкращий друг називається.

Настрій падає в нуль. Таких приколів із карткою ще не траплялося. Роздратовано набираю батька, який на подив одразу бере слухавку.

— Тату, у нас проблеми?

— У мене ні, а в тебе так. Заблокована карта стала для тебе сюрпризом, мій хлопчику? — знущальним тоном вимовляє батько. Відчуваю, що його це бавить і психую ще дужче.

— Батьку, обов'язково було принижувати мене у такий спосіб? До речі, я був не сам. І тепер в очах моїх друзів я маю вигляд якогось лоха-невдахи!

— Звикай, синку. У твоєму житті почалася нова смуга. Чекаю вдома, аби пояснити нюанси, — скидає дзвінок, а мене починає плющити як ніколи. Що він собі дозволяє?

Не прощаючись, стрибаю у свою тачку, залишивши дівчат на Матвія, і б'ю по газах. Що за нюанси ще такі? Видно, доведеться знову скандалити з батьком. Бачу, що йому подобаються наші розмови на підвищених тонах. Останнім часом це вже стало звичкою!

— М-м-м... як швидко ти примчав! Сподіваюся, не летів на червоний? Єдине, що може змусити тебе нервувати — це відсутність грошей. Так, синку? — Щось тут не так. Минулого разу батько сердився, жбурляв усе, що під руку потрапляло, а тепер сидить і посміхається, як задоволений слон. Трясця, відчуваю, він щось задумав. Щось таке, що однозначно змусить мене казитися.

— Тату, я готовий вислухати твої претензії, — ціджу крізь зуби, роздратовано граючи жовнами.

— Свої претензії я тобі вже задовбався висловлювати. Час переходити від погроз до конкретних дій. Отже, Давиде, усі твої рахунки я заблокував. Тепер навіть твоєю зарплатнею розпоряджатиметься твоя дружина.

Здрастуйте, приїхали… Мій шок в шоці!

— Тату, якого греця? Яка ще в біса дружина? — очманіло витріщаюся на нього. Здуріти можна! Я реально починаю боятися за здоров'я свого старого. — Ти що головою вдарився? Чи ти щось прийняв із моєї заначки?

— Фіктивна дружина, Давиде. Я уклав угоду з дівчиною, яка вмотивована зробити з тебе людину. Торваса, яким я зможу пишатися. Дуже сподіваюся, що в неї вийде. Її звуть Домініка, вона дочка нашого механіка Власа. Вибір у тебе невеликий, Давиде. Або ти категорично відмовляєшся і йдеш геть у чому стоїш, без машини, без засобів для існування, без роботи, без житла та без права на спадщину. Або ти погоджуєшся прийняти умови випробувального терміну. Якщо за рік ти зумієш змінити свій спосіб життя і своє мислення, якщо станеш чоловіком, який вміє брати на себе відповідальність — ти знову отримаєш доступ до всіх наших активів, — далі він мені вивалює подробиці свого ідіотського плану, від якого у мене волосся стає дибки. …Триндець повний та невідворотній!

— А шлюб укладати навіщо? Я відмовляюся це розуміти! — хапаюся за голову, гарчу, схоплююся, сідаю, знову починаю метатися. Зараз вибухну, хай йому!!!

— Шлюб, це гарантія для самої Домініки. Шлюб, нехай він фіктивний, надає їй права. Все-таки вам цілий рік жити під одним дахом. Май на увазі, образиш її — і всьому кінець. Підозрюю, що без грошей своїм дружкам ти теж не особливо потрібен, — батько явно потішається і щось не схоже, щоб він сильно переймався тим, як складеться доля його єдиного сина. Все має бути лише так, як він сказав. Своєї думки у мене бути не може.

— Тобто ти фактично віддаєш мене в рабство якійсь танцівниці? — кривлюсь немов від зубного болю. Хоча я насправді почуваюся паскудно, ноги на нервах зводить судомою, у скронях пульсує і, здається, навіть почало нудити.

— Давиде, тебе змінять лише радикальні методи, — відповідає спокійно, навіть із полегшенням.

— Тату, а тобі ніколи не спадало на думку, що я не хочу займатися агробізнесом? Може, мене тому не тягне займатися справами холдингу?

— Хм, але тобі дуже подобається витрачати гроші, які приносить наш бізнес. Ти вже визначся, синку. Ти мій єдиний спадкоємець і я все ще не втрачаю надії, що одного разу ти станеш на чолі компанії, яку пізніше зможеш передати своїм дітям. А якщо тобі до вподоби інший напрямок, ти можеш розвивати його паралельно. Та спершу доведи, що гідний, що маєш стрижень та хист. Викинь із голови нічні клуби, перегони, дівок і стань нарешті мужиком! Я все сказав. Тепер кажи, що ти вирішив? — Судячи з виразу його очей, цього разу батько не відступить, він принципово уперся, загнавши мене в кут.

Категорично відмовитись я не можу. Кишка тонка піти ні з чим в нікуди. Доведеться прийняти його умови.

Упевнений, я зможу легко зачарувати цю Домініку, ще жодне дівчисько проти моєї харизми не встояло. Крутитиму нею, як мені заманеться. А там згодом батька попустить.

— Документи на укладення фіктивного шлюбу вже готові? Я можу побачити цю Домініку? — Зітхаючи, закочую очі. — Що ж, хай цього разу буде по-твоєму, тату.