Розділ 1

Домініка

— Тату, більшої нісенітниці ти придумати просто не міг! От сам за нього заміж і виходь! — нервово кидаю костюм для танців у спортивну сумку. — Це ж ти мекнув зайвого і заснув на роботі! Це не через мою недбалість згорів гараж твого боса!

— Нікусю, донечко, навіть якщо я продам обидві нирки — мені не вистачить, щоб покрити збитки. Одне зі згорілих авто було раритетним, — засоромлено бурмоче батько, продовжуючи м'яти в руках свою в'язану шапку, від якої досі тхне димом. — Але якщо ти погодишся на пропозицію Аркадія Онисимовича...

— А може, твій олігарх просто з’їхав з глузду? Ти йому казав, що я навчаю маленьких дітей танцювати, а не перевиховую дорослих мажорів? Цікаво, в який момент у його шпаківні дозріла ідея примусово одружити свого сина-гуляку з дочкою свого головного механіка? Отямиться від стресу й попустить! Впевнена, його тачки були застраховані, — мене ковбасить через дивне передчуття, внутрішній голос шепоче, що все не так просто.

— Домініко, прошу тебе, вислухай його умови, — скрушно зітхає батько.

Повним ім'ям він мене за все життя разів п'ять називав, і щоразу, коли ситуація була гірша нікуди. Коли йому довелося повідомити мені, що мама нас кинула, пішовши від нас до іншого, мені тоді було сім. Коли зник мій кіт. Коли я випадково влаштувала на кухні пожежу. Мабуть, проблеми з вогнем це у нас спадкове. Коли два роки тому в нього прихопило серце. Коли я кинула універ, бо не бачила себе економістом й вступила до коледжу хореографічного мистецтва, бо все життя танцюю. І... сьогодні.

Трясця, я не знаю, що мені робити! Я дуже люблю свого татка, але точно не збираюся заміж і однозначно не за сина олігарха Давида Торваса! Навіть якщо цей шлюб буде тричі фіктивним! Я на дух не переношу цього зарозумілого та зухвалого паршивця, який чомусь вирішив, що він пуп землі!

— Доню, якщо ти не погодишся — мені торба, — додає батько, дивлячись на мене, як побитий пес. — Якщо тобі вдасться змусити Давида взятися за розум — його батько допоможе тобі відкрити власну школу танців. Благаю, поговори з Аркадієм Онисимовичем. Він на нас чекає.

— Гаразд, поїхали. Вислухати ще не значить погодитися, — згідно киваю через деякий час, наважившись зустрітися зі старшим Торвасом.

Гадство, знає який гачок закинути. Я мрію про власну танцювальну студію ще зі школи, але з моїми доходами я її ніколи не відкрию! Хіба що зі сторонньою допомогою. Нещодавно моя найкраща подруга типу жартома порадила мені знайти папіка-спонсора.

«Ну подумаєш, доведеться відпрацьовувати у ліжку! Заодно підтягнеш інші свої навички, щоб стати досвідченою коханкою для принца своєї мрії!»

А я не шукаю принца! Принц мені навіть даром не треба! Що я з ним робитиму? Корону йому поправлятиму? Чи його царствений зад на поворотах заноситиму? Ні-і-і-і, я зараз взагалі не шукаю ніяких стосунків, бо в мене геть інші плани і чоловік тільки під ногами плутатиметься.

…Втім нашого місцевого олігарха таки вислухаю. Якщо його ідея допоможе наблизити мою мрію… Йоли-пали, можливо, навіть доведеться ризикнути та погодитися.

   Вже декілька поколінь Торвасів займаються агробізнесом, володіючи сільськогосподарським холдингом. Я особисто не знайома ані з Аркадієм Онисимовичем, ані з його двадцяти семирічним сином Давидом. Але я багато чула про них від свого батька, який працює на цю родину вже п'ятнадцять років.

Знаю, що старший Торвас уже десять років як вдівець. Він дуже цінує якість, комфорт, екологічність, а це нині дорого. А в людях шанує вірність, цілеспрямованість та старанність. Чого не скажеш про його єдиного сина Даву — короля вечірок та затятого бабія.

— Власе, залиш нас. Хочу поговорити з твоєю дочкою наодинці, — тільки-но ми увійшли до робочого кабінету на першому поверсі їхнього величезного особняка, старший Торвас, не церемонячись, відразу вказує моєму батькові на двері.

— Ну, що скажеш, Домініко? — Уважно вивчають мене його сині очі. Кажуть, він вимогливий, а якщо потрібно, може бути й жорстким.

— Щодо вашого шикарного будинку чи щодо того, що для своїх п'ятдесяти семи років ви дуже добре збереглися? Це я вам як тренер кажу, — не чекаючи запрошення, сідаю в розкішне шкіряне крісло. — А ще ви не привіталися.

— Твій татко мені часто розповідав про твій… складний характер, дівчинко, — попри все, він чомусь задоволено посміхається. — Мені до вподоби твій зухвалий комплімент та манера робити зауваження. На мою думку, жінка й має бути такою... недоступною колючкою з почуттям власної гідності. Отже, це був невеликий ліричний відступ. А тепер суть проблеми. Твій батько, через свою тупу витівку, винен мені тепер купу грошей. Я подумую не просто його звільнити, а й…

— От тільки не треба починати з залякування, пане Торвас. Краще почати з того місця, що саме ви пропонуєте, і що вам потрібно від мене? — так, я його перебила, бо ніколи й нікому не дозволяю себе гнобити, а ще тому, що шановний Аркадій Онисимович, зважаючи на все, дуже зацікавлений у цій угоді.

— Хм, ти далеко підеш, дівчинко. Гаразд, я побачив можливість у нинішній ситуації. Очевидно, я був поганим батьком, бо не можу впоратися зі своїм сином. Після смерті дружини я надто його балував, заплющуючи очі на деякі речі. І ось тепер складається враження, що Давид мені за щось мститься, намагаючись профукати всі наші гроші. Я не маю наміру терпіти це й надалі. Тож я збираюся твердо поставити його перед фактом. Або він береться за розум, або він за жодних обставин не отримає спадщину. Якщо за рік я не побачу результату — він більше жодної копійки від мене не отримає...

— Це правильна позиція. Щоправда, реакція трохи запізніла. І я зовсім не розумію до чого тут я і яким боком у цю ситуацію вписується фіктивний шлюб? — Цікавлюся з розумним виглядом.

— М-м-м… все просто. Мені потрібна наглядачка, яка буде зацікавлена ​​у перевихованні Давида, як ніхто інший, — хитро усміхається старший Торвас. — Адже якщо результат мене потішить — я спишу борг з твого батька, а ти отримаєш свою власну танцювальну студію. Шлюб буде фіктивним. Укладемо контракт лише на один рік. Спати із ним тебе ніхто не зобов'язує, то вже на твій розсуд. Та якщо Давид спробує примусити тебе лягти із ним у ліжко силою — він стане жебраком тієї ж миті й угода буде анульована. В такому разі студію ти не отримаєш, але твій батько не постраждає. І ще один важливий нюанс, Домініко… Банківська картка буде в тебе. Фінансами розпоряджатимешся виключно ти, у Давида такого права не буде. Тобі вирішувати, чим харчуватиметься мій син, чи їздитиме він на своїй улюбленій автівці, чи давати йому готівку на сигарети і скільки разів він ходитиме до спортзалу. Ви житимете із ним у квартирці, яку ти орендуєш, бо жити в моєму домі він не заслужив. Давид муситиме ходити на роботу, ця умова обов’язкова. Я зробив його керівником одного з масложирових комбінатів, але за весь цей час в офісі він з’являвся лише двічі. Я дуже сподіваюся, що ти знайдеш до нього підхід і він припинить тусити в цих сумнівних нічних клубах, брати участь у перегонах та заводити короткочасні любовні інтрижки.