Поріг відчуження

Важкі броньовані двері пентхауса прочинилися лише на третину — рівно настільки, щоб Іван міг заблокувати собою весь простір проходу, перетворившись на залізобетонну стіну. Навіть у домашньому худі, босий, він височів у дверному проємі як титан, що закрив доступ до свого всесвіту. Його обличчя було висічене з каменю. Жодних емоцій. Жодного натяку на колишній ревнивий сказ.

На порозі стояла Лєра.

Від тієї ефектної інста-діви у шовковому смокінгу, яка кілька годин тому зухвало крутила його запонку перед камерою, не залишилося й сліду. Вона була в тій самій поспіхом накинутій куртці, волосся розпатлане київським нічним вітром, а на обличчі запеклися нові доріжки від гарячих, гірких сліз. Вона тримала в руках телефон, на екрані якого все ще висіла відкрита PDF-копія судового позову про відбирання дітей.

Вона зробила крок уперед, намагаючись пройти всередину, де з глибини спальні долинав тихий звук телевізора, але Марков навіть не поворухнувся. Його широке плече жорстко заблокувало її рух. Він не пропустив її у квартиру. Не дозволив осквернити свій новий, чистий офлайн-інтерфейс.

— Ваню, пусти... Будь ласка, нам треба поговорити, — її голос здригнувся, зірвавшись на благаючий, хрипкий шепіт. Вона вперше назвала його так тихо й беззахисно.

— Ми все обговорили вранці, Лєро, — холодно і монотонно процідив Іван крізь зуби. На його щоці все ще синів ледь помітний слід від її ляпасу, який зараз здавався символом остаточного розриву. — Я ж сказав: назад дороги немає. Вхід у мою систему для тебе закритий. Повністю.

Лєра судомно підняла телефон, тицяючи екраном йому майже в обличчя. Її пальці помітно тремтіли.

— Що це, Марков?! Що це за хр*нь мені прислав твій адвокат?! — її голос зірвався на відчайдушний крик, який ехом розлетівся по порожньому коридору елітного поверху. — Ти хочеш забрати в мене Єву?! Моїх дітей?! Ти здурів від своїх мільярдів та ревнощів?! Ти не маєш права! Вони — моє життя!

Іван повільно опустив погляд на екран її смартфона, а потім знову подивився їй прямо в очі — туди, де під каскадом сліз палав дикий, первісний жах матері, у якої руйнують всесвіт. Його посмішка була ледь помітною, цинічною і абсолютно безжальною.

— Права тут тепер диктую я, мала, — тихо, але вагомо відповів він, і кожне слово падало на кахель як гільза. — Ти ж сама вранці кричала, що твого нахабства не вистачить, щоб руйнувати ваш спокій у селі. Казала, що там я тобі нічого не зроблю? Ну то дивись на екран. Моє правове поле накрило і твоє село, і твою маму, і твій новий інстаграм-профіль. Судовий процес запущено. Твій нічний стрім, підкати мажорів, Porsche до п'ятої ранку — все це вже в матеріалах справи як доказ твоєї нестабільності. Ти хотіла грати за моїми правилами у мережі? Отримуй дзеркальний баг.

— Ти мерзотник, Марков! — Лєра з усього розмаху вдарила його кулаком у груди, але Іван навіть не здригнувся — його тіло було наче з криці. — Я ненавиджу тебе! Навіщо ти це робиш?! Навіщо нищиш мене?!

— Щоб ти навчилася думати, перед тим як ламати систему, — прошепотів він прямо їй в обличчя, обпалюючи її подихом із присмаком старого бурбону. — Ти використала свого майора як щит. Потім використала стрітрейсера, щоб провчити мене. Виставила Батю брехуном на всю країну. Ти загралася у свою свободу, Лєро. І тепер за цей «прогрів» доведеться платити найвищу ціну.

Лєра безсило притулилася лобом до одвірка його дверей, заходячись у беззвучному, задушливому плачі. Її гордість була розбита вщент, розмазана по бетону його олігархічним пресом.

— Забери позов... — прошепотіла вона, ковтаючи сльози й дивлячись на нього знизу вгору знищеним поглядом. — Будь ласка, Іване. Не чіпай дітей. Я зроблю все, що ти скажеш. Видалю профіль, зникну з радарів. Тільки не забирай їх.

Іван мовчки дивився на неї кілька довгих, нестерпних секунд. З глибини спальні пролунало тонке, дитяче скавучання — маленький Баг прокинувся і кликав господаря. Марков повільно поклав руку на торцеву частину дверей, починаючи плавно зачиняти їх, виштовхуючи її назад у холодний під'їзд.

— Я подумаю над твоєю поведінкою, мала, — сухо кинув він, і його очі зафіксували її остаточну капітуляцію. — Але говорити про це ми будемо вже в суді. Або через мого особистого помічника. Твій час на розмови на цьому порозі закінчився.

Двері зачинилися з глухим, герметичним клацанням, замикаючи замок на три оберти. Система закрилася.

Лєра залишилася стояти одна у холодному, порожньому коридорі тридцятого поверху, сповзаючи спиною по стіні прямо на мармурову підлогу. А за дверима Іван Марков повільно покрокував назад до спальні, підхопив на руки чисте вовченя і ліг на ліжко, продовжуючи дивитися свій нуарний детектив. Він дотиснув її. Тепер вона належала йому більше, ніж коли-небудь, але на душі у обох залишався лише випалений, токсичний попіл.

Досвітній туман за вікнами елітного хмарочоса повільно розсіювався, поступаючись місцем блідому, холодному травневому сонцю. У пентхаусі Маркова ранок почався за новим графіком. Маленьке вовченя Баг прокинулося рівно о шостій, голодно ткнувшись мокрим носом в іще сонне обличчя Івана.

Марков повільно підвівся, накинув вільний спортивний костюм і застібнув куртку. Баг уже нетерпляче тупотів лапами біля ліжка, чекаючи на свою першу ранкову прогулянку. Іван підхопив цуценя на руки, взяв повідок і попрямував до виходу, на ходу вставляючи в вуха бездротові навушники. Його телефон усе ще був вимкнений — батя продовжував свій режим тотальної ізоляції від зовнішнього світу.

Він клацнув засувкою важких броньованих дверей і впевнено штовхнув їх уперед, збираючись вийти до ліфта.

Але зробити крок не зміг. Баг у його руках раптом застережливо заскавучав, притиснувши вуха.

Прямо під його дверима, на холодній мармуровій підлозі коридору, згорнувшись калачиком, лежала Лєра. Вона спала. Тонка шовкова сукня-смокінг ледь прикривала коліна, а куртка, яку вона накинула вночі, була брудною від підлоги. Її обличчя в напівтемряві поверху здавалося абсолютно білим, майже прозорим, а під очима залягли глибокі нуарні тіні. Вона пробула тут, на цьому бетоні й протягах тридцятого поверху, всю ніч. Не поїхала до дітей, не повернулася у свою порожню квартиру. Просто залишилася помирати від холоду під його замкненими дверима.