IX. Шепіт лісу

401.

Ліс мовчить —
але його тиша
гучна.
402.
Гілка тріснула —
ти не ступав,
але щось пройшло.
403.
Мох на камені —
він не старий,
він свідок.
404.
Шепіт у корі —
це не вітер,
це пам’ять.
405.
Тінь між дерев —
вона не твоя,
але слідує.
406.
Сова мовчить —
але її очі
говорять.
407.
Листя шепоче —
ти не питаєш,
але чуєш.
408.
Корінь у тиші —
він не мовчить,
він веде.
409.
Стежка зникає —
але ти все одно
йдеш.
410.
Шепіт у гіллі —
це не звук,
це знак.
411.
Ліс не порожній —
він просто
не говорить.
412.
Гілка згинається —
ти не торкався,
але щось дихає.
413.
Мох у снах —
він не згасає,
він веде.
414.
Шепіт у тіні —
він не питає,
він згадує.
415.
Тінь на стовбурі —
вона не випадкова,
вона родинна.
416.
Сова в ніч —
вона не летить,
вона пливе.
417.
Листя в думці —
воно не згасає,
воно проростає.
418.
Корінь у слові —
я не кажу,
я пам’ятаю.
419.
Стежка в тиші —
вона не веде назад,
вона веде глибше.
420.
Шепіт у лісі —
це не звук,
це запрошення.
421.
Ліс дихає —
але не повітрям,
а спогадами.
422.
Гілка в тіні —
вона не ховається,
вона дивиться.
423.
Мох на шкірі —
я не стираю,
я залишаюсь.
424.
Шепіт у корі —
це не вітер,
це голос.
425.
Тінь між дерев —
вона не твоя,
але знає тебе.
426.
Сова мовчить —
і ти нарешті
чуєш.
427.
Листя в тиші —
воно не мовчить,
воно дихає.
428.
Корінь у серці —
він не твій,
але ти ним живеш.
429.
Стежка зникає —
але ніч
пам’ятає.
430.
Шепіт у гіллі —
він не питає,
він веде.
431.
Ліс не порожній —
він просто
не говорить.
432.
Гілка згинається —
ти не торкався,
але щось дихає.
433.
Мох у снах —
він не згасає,
він веде.
434.
Шепіт у тіні —
він не питає,
він згадує.
435.
Тінь на стовбурі —
вона не випадкова,
вона родинна.
436.
Сова в ніч —
вона не летить,
вона пливе.
437.
Листя в думці —
воно не згасає,
воно проростає.
438.
Корінь у слові —
я не кажу,
я пам’ятаю.
439.
Стежка в тиші —
вона не веде назад,
вона веде глибше.
440.
Шепіт у лісі —
це не звук,
це запрошення.
441.
Ліс дихає —
але не повітрям,
а спогадами.
442.
Гілка в тіні —
вона не ховається,
вона дивиться.
443.
Мох на шкірі —
я не стираю,
я залишаюсь.
444.
Шепіт у корі —
це не вітер,
це голос.
445.
Тінь між дерев —
вона не твоя,
але знає тебе.
446.
Сова мовчить —
і ти нарешті
чуєш.
447.
Листя в тиші —
воно не мовчить,
воно дихає.
448.
Корінь у серці —
він не твій,
але ти ним живеш.
449.
Стежка зникає —
але ніч
пам’ятає.
450.
Шепіт лісу —
це не кінець,
це початок.