3

Їхня дружба зародилася в ту пору життя яке називають босоноге дитинство. Лора-Лариска і Галинка-Мандаринка познайомилися ще в дитячому садку. Ні одна з них вже самі не в змозі пригадають цієї значущої миті, та мама Лариси неодноразово розповідала про те що першою дівчинкою, з їхньої групи, до якої тоді підійшла її донечка була Галинка, ну а мама Галі, в свою чергу, не забувала додати що її дитя не забарилося щедро поділитися з Лорою власною мандаринкою.

Відтоді немало років спливло і багато чого трапилося, та дружба між дівчатками не згасала ні на мить. Мешкали вони на одній вулиці, гралися серед однієї компанії сусідських дітлахів, навіть в школі сиділи за однією партою. Поява зацікавленості до хлопців у підлітковому віці не внесла і найменшої крихти коректив в цю щиросердну приязнь. Просто кожна з приятельок мала свої смаки та уподобання. Ті парубки на яких звертала свою увагу Лора були байдужими для Галини, і відповідно залицяльників Мандаринки Лариса завше обходила десятою дорогою.

Невеличка тріщинка у стосунках між колежанками виникла коли з’явився Павло Голубенко. Трапилося це у випускному класі. Якраз тоді батьки парубка переїхали в їхнє містечко і він був змушений закінчувати навчання разом з двома подругами. Сам юнак викликав у Галини і Лариси двоякі враження. З однієї сторони він був вельми привабливим хлопцем. Статечна постать, симпатичне обличчя, чарівна посмішка й небесно-блакитні очі не могли не викликати солодкого щему в дівочих серцях. Та в той же час Павло виявився навдивовижу сором’язливою і нерішучою людиною. Своєю спокійною, тихою поведінкою він разюче відрізнявся від галасливих та непосидющих парубків-однокласників. Напевне через це вони дали Павлові глузливе прізвисько – Равлик. А він і не ображався, ба навіть з готовністю відгукувався коли хтось так звертався до нього.

Вочевидь саме ці риси в характері юнака й привернули увагу Галини, котрій вже почали набридати надокучливі залицяння інші хлопців. Заприятелювати з Павлом було нехитрою справою, адже наближалися її іменини. Напередодні дівчина на шкільній перерві підійшла до однокласника й запросила до себе на святкову вечірку. Побачивши як парубок знітився наприкінці рішуче додала, що ніяких відмовок вона не приймає і дуже образиться якщо він не прийде.

Хлопець не наважився відмовити однокласниці і звісно ж прийшов до неї в гості. Вони весь вечір весело святкували, а потім всією молодіжною компанією ще й сходили на дискотеку. В нічному клубі серед танцюючої барвистої юрби Павло, без перебільшення, виглядав білою вороною, та Галі це було байдуже. Дівчині завше подобалася популярність, і не мало значення те що вона виникла за рахунок ось такого, зовні недолугого, кавалера як – Равлик. Якщо вже розважатися то розважатися на всі сто, говорила тоді собі Мандаринка, і не підозрюючи які несподівані наслідки цієї вечірки чекатимуть на неї в недалекому майбутньому.

Той короткий період, що відділяв закінчення школи і початок навчання в педагогічному інституті став для дівчини чи не найщасливішим відрізком її життя. Море вільного часу, океан різноманітних розваг, а найголовніше повна відсутність будь-яких проблем та клопотів.  Про шкільні уроки, домашні завдання й підсумкові екзамени можна назавше забути, а за майбутні вступні іспити не варто турбуватися, адже батько вже давно все «порішав». Тож Галя раділа кожному прийдешньому дню, втішалася безхмарним небом і яскравим сонечком над головою, насолоджувалася товариством друзів і приятелів з якими незабаром доведеться надовго розлучитися.

Власне компанія з якою дівчина пробайдикувала майже два місяці була нечисельною. Лишень вона, вірна подруга Лора й новоспечений приятель Равлик. Лариса ще не мала конкретних планів щодо свого найближчого майбутнього, а Павло був медалістом в школі, якого очікували в обраному ним виші з розпростертими обіймами, тож всі троє могли собі дозволити провести літо як їм заманеться.

Вони багато разом гуляли, часто відвідували молодіжні дискотеки, просто засмагали на річці за містом. Саме в ці незбутні дні Галя відкрила для себе приховану сторону юнака. Для всіх оточуючих він зазвичай був тихим, непоказним і мовчазним хлопцем, однак коли вони залишалися наодинці то швидко перетворювався на цікавого співрозмовника і веселого балагура. Смішні історії, веселі розіграші, приємні компліменти сипалися з нього як просо з роздертого лантуха. Незабаром обидві дівчата просто не уявляли собі і дня без нього.

Якоїсь миті Галина зловила себе на думці, що має величезне бажання поцілувати Павла. В її душі незвідано звідкись виникло непереборне, жагуче прагнення вп’ятися своїми вустами в його губи, злитися з ним в одному палкому поцілунку, ніжно пригорнутися до хлопця і з головою пірнути в вир гарячої пристрасті і солодкого блаженства. Раніше вона вже переживала щось схоже коли вперше закохалася в свого молоденького вчителя-практиканта географії коли навчалася в п’ятому класі. Та тоді це було лише невинне дитяче захоплення котре не вийшло за межі наївних фантазій і нездійсненних мрій. Тепер же дівчина подорослішала і всі її емоції та почуття до цього юнака раптом стали схожими на незгасиме, жарке полум’я від якого не було спасіння ані вдень, ані тим паче вночі.