Життя й його повороти

- Анастасіє Миколаївно, — захекано сказав Васько, — Вашого друга перевезли в палату, показники в нормі, якщо щось зміниться нас одразу повідомлять.
- Добре, дякую Васильку. – тепло посміхнулась дівчина.
- І я радий що все в нормі. – радісно сказав Назар, непомітно увійшовши.
Василь зустрівшись з поглядом Назара вирішив випаруватись.
- Назаре Юхимовичу — не забуваючи про субординацію здивовано сказала Настя, — Хіба вам не потрібно готуватись до операції?
- А тобі? – піднявши від здивування одну брову запитав він. – Ти ж мій асистент!
- Назаре, я зараз хочу зробити дещо особливе…
Чоловік здивовано поглянув на дівчину, потім по сторонах й побачивши за жалюзями дуже веселого Сергія навіть не помітив як відстань між ними зникла й Настя була так близько і це зводило його з розуму він не знав що йому краще зробити: поцілувати її чи обійняти, проте її руки торкнулись його коміра й просто дбайливо розправили його, а руки чоловіка так і зависли в повітрі не обійнявши дівчини. Зиркнувши на Сергія, який все ще спостерігав за дійством подивився на дівчину.
- А просто комір. – трохи сумно сказав він.
- А ви про що подумали? – розсміялась Настя.
- В сенсі? Про що я подумав??? – трохи спантеличено запитав чоловік, а на думку якраз нічого крім маленької образи нічого не спадало… він думав, що хоч на поцілунок заробить, а тут…. А тут він помітив таке рідне й миле обличчя що розпливалось в такій по дитячому пустотливій посмішці, — То ти дражнишся?
- Ага, — швидко дотягнувшись до губ чоловіка й поцілувавши їх всього лиш секунду вона зникла, залишивши його.
- От вередунка, — сказав Назар в нікуди й посміхнувся як хлопчисько.
…
Важко дихаючи в невеличкій одномісній палаті лежить чоловік, він вже прийшов до тями, проте ще не до кінця розуміє наслідки.
В кабінеті Назара Юхимовича відомого хірурга й просто хорошого лікаря проходить невеличка нарада на якій він ще раз розказує асистуючим хірургам Ані і Насті про хід і можливі наслідки операції. Обидві розуміють важливість операції як для статусу лікарні так і для здоров'я пацієнтки, просто кожна з дівчат ставить свої пріоритети.
Аня розуміє що участь у цій операції може стати жирним плюсиком в її резюме, а Настя просто вірить в те, що операція допоможе молодій дівчині позбутись тремтіння рук.
- І як нам перевірити чутливість моторики пацієнтки, якщо електростимуляція викликає тремор? – питає Настя.
- Їй потрібно буде вистрілити в десятку. – Посміхаючись сказав Назар.
- Під час операції? – хором запитали дівчата.
- Так, чи ви забули, що ця операція має стати рекламою і підірвати соцмережі? Тому вирішено зробити щось божевільне..- спокійно пояснив він.
- Ань, на тобі прилади, будеш спостерігати чи буде стрибок тремора, а на тобі пацієнтка, - подивившись на Настю сказав Назар. - Якщо готові – вперед!
Кожна операція особлива. Можна провести тисячі операцій з однаковим діагнозом, проте кожна буде відрізнятись від попередньої, адже багато в чому грає велику роль людський фактор: настрій хірурга, його вміння, фізичний стан, і ще багато різних причин і факторів. Один відомий український нейрохірург сказав:

 "Кожну складну операцію, як і нейрохірургію в цілому, я розглядаю як похід у Гімалаї. І цей похід пацієнт має осилити сам. Лікар є лише провідником – тим, хто скеровує пацієнта, допомагає та підтримує його, але не несе на плечах. Якщо пацієнт адекватний і тверезо оцінює всі ризики, він у тандемі з лікарем пройде цей «гімалайський» маршрут. Якщо ж пацієнт не розуміє, куди прямує, це суттєво ускладнює ситуацію."

В операційній зібралось багато народу, за ходом операції спостерігало теж не мало, в кубіку було навіть занадто людно: головні лікарі кількох відділень, хірурги і практиканти всі уважно стежили за кожним рухом Назара в нього не має права на помилку.
Пацієнтка напівсидить її очі широко відкриті й майже не кліпають, тиша трохи оглушає, звуки різноманітних приладів які під'єднані до неї видають регулярні помірні звуки. Дівчина не бачить що відбувається за її спиною, все закрите й лиш сам Назар та камера яка передає одразу на декілька моніторів бачать, невеличку дірку просвердлену в черепі саме так і буде проводитись операція.
Дівчина час від часу покусує нижню губу – нервує. Як не намагайся зосередитись на чомусь іншому, проте тиша щораз повертає її думки до можливих негативних наслідків.
Нарешті писклявий звук про щось сповіщає медперсонал, а Назар порушує мовчання.
- Дивіться, зараз видно тремор клітин – це вентральний гіпоталамус. – спокійним тоном повідомляє лікар.
- Так дивно, я нічого не відчуваю… щось не так? – злякано запитує пацієнтка.
Всім присутнім в операційній трохи дивно, адже зазвичай пацієнти на операціях не розмовляють, тому всі стараються мовчати.
- Мозок не відчуває болі, не бійтеся. – монотонним голосом заспокоює Назар дівчину.
- Бачу збудник. – каже Аня.
- Ми майже закінчили, — спокійно каже чоловік й додає, — поговори з пацієнткою.
Коротко кивнувши дівчина привітним і спокійним тоном починає неквапливу розмову.
- Що ви відчуваєте?
- Наче в голові пусто! Здається що я героїня якогось фантастичного фільму, — трохи відволікшись каже дівчина, але її руки починають труситись.
Назар зосереджує погляд на Насті й запитує:
- Як її руки?
Обоє розуміють, що коли пацієнт в притомності потрібно слідкувати навіть за тоном.
- Ще тремтить. – коротко відповідає Настя й після короткого погляду в очі чоловіка розуміє, що він від неї хоче. Обережно бере обома руками праву руку й починає її масажувати й підіймати в гору, а потім опускає в низ. – Все ще тремтять…
- Щось не так? – злякано запитує дівчина, декілька раз кліпнувши розуміє, що перед очима все починає розпливатись її охоплює паніка й не тільки її.
- Я не бачу! – вигукує злякано вона. – Все розпливається.
- Зір затуманився. – все ще тримаючи себе і свій голос.
- Сигнал дивний, — вказуючи на монітор каже Аня трохи розпачливим голосом.
- Невелика кровотеча. – констатує Назар.
- Думаю, потрібно забирати зонт і чикати коли кровотеча зупиниться, - виказує свою гіпотезу Аня чим ще більше лякає пацієнтку.
- Ні, кровотечу треба зупинити зараз! – впевнено заявляє Настя. – беріть голку для біопсії й відкачуйте.
Аня роздратовано дивиться на Настю (і тут вона хоче випендритись) – думає дівчина. Потім переводить погляд на Назара, шукаючи в ньому підтримку, проте він вже бере до рук ту прокляту голку, дослухавшись поради цієї вискочки.
Процес розпочато…
- Я не бачу! Я нічого не бачу! – налякано вигукує пацієнтка. А в кубіку панує цілковита тиша.
- У вас невелика кровотеча в мозку, тому ви тимчасово втратили здатність бачити, але зараз лікар все відновить. – намагається заспокоїти дівчину Настя.
- А якщо я втрачу зір зовсім…? – вже не може опанувати себе дівчина поглинута страхом.
- Вірте в себе і трішки в нас, зараз все буде добре.
- Я думаю, вам, краще зачекати, – каже Аня підійшовши до Назара чим викликає його невдоволений погляд.
- Робимо як вирішили! – залізно каже він.
- Затуманений зір це тимчасовий ефект від оперативного втручання, - взявши руку пацієнтки в свої спокійно каже Настя, їй не можна виглядати наляканою, адже це може пагубно відбитися на пацієнтці, а от Аня відверто панікує.
- Назаре Юхимовичу, — все ніяк не може вгамуватись Аня, знову відволікаючи чоловіка.
- Замовкни! – твердо каже Настя і їхні погляди перехрещуються неначе мечі, але Аня програє цю битву.
Одна мить, але тягнулась наче вічність – кровотечу призупинено. Дівчина декілька разів кліпає й наче наводить чіткість.
- Я бачу! Я знову бачу! – радісно каже вона.
Назар з Настею переглядаються коротким втішним поглядом, Настя переможно посміхається, але ніхто крім Назара не бачить цього, адже вона в пов'язці, він теж не бачить просто відчуває та розуміє, що руки перестали трястись.
- А руку бачите? – радісно запитує Настя в дівчини. Та обережно підносить руку на рівень очей й здивовано констатує.
- Вийшло! Більше не труситься. – дівчина не вірить власним очам.
В кубику відчувається пожвавлення всі радісно видихають затамовані подихи. Вийшло. У них все вийшло!
- Бачите мішень? – весело запитує Назар.
- Так лікарю.
- Так потіште нас! – вигукує Назар й одним поглядом дає зрозуміти мед персоналу подати лук.
Камери налаштовані, фотограф вже зробив декілька знімків всі щасливо очікують пострілу. Так, дивно щоб в операційній стріляли з лука, але найголовніше щоб з операційної виходили оздоровленими, а там хоч танці вуду…
- І так це олімпійська чемпіонка Оксана Прит, і зараз вона зробить свій найкращий постріл. – весело парадуючи спортивних коментаторів каже Назар подаючи дівчині заряджений лук.
Постріл. В десятку! Медперсонал аплодує… успіх, солодкий успіхів них вийшло.
Ще до вечора відео облетіло декілька популярних каналів, всі соціальні мережі й нікому не відомий Назар Юхимович став зіркою української нейрохірургії. Ця реклама йому не дуже була потрібна, але Васильович наполіг.
- Операцію можна вважати завершеною! – сказав він й покинув операційну, залишивши накладання швів на Настю.
.....
Після операції в роздягальні.
- І що це було? – уїдливо запитала Аня.
- Ти про що? – перепитала Настя.
- Я про твої вказівки! Хочеш стати кращою в його очах? Випендрюєшся?
- Це ти в операційній поводила себе не професійно, — спокійно сказала Настя.
- А що це я такого зробила? Ми могли вийняти зонт і спокійно дочекатись завершення кровотечі.
- Крові було забагато, ти, що не знаєш чому в неї були проблеми з зором? – трохи здивовано запитала Настя. – Кров посилила тиск на оптичний нерв.
- Я не розумію, для чого було ,ганьбити мене і випендрюватись? – ніяк не могла змиритись Аня.
- Заспокоїти пацієнта дуже важливо. Ти, що не бачила як вона занервувала, коли почула нашу розмову.
Аня ще хотіла щось відповісти, але її телефон завібрував, а на екрані світилось «Назар Юхимо..»
….
Вона тихо постукала в його кабінет, розуміла, що впорола дурницю.
- Заходь. – коротко сказав він. – Ань твоя поведінка сьогодні, вийшла за рамки дозволеного, ти поступилась професіоналізму й заважала нормальній командній роботі. – сказав Назар.
- Я…
- Думаєш я упереджено до тебе ставлюсь?
- Мені здається ви перебільшуєте.
- А мені здається ти не до кінця розумієш ситуацію. Пацієнт знаходився при тямі, вона все чула! Як би ти себе почувала коли була б на її місці?Якщо ти хочеш бути в моїй команді то ти повинна підтримувати командне рішення.
- Якби на моєму місці була Настя ви би так не говорили.
- Сумніваюсь що вона би впорола таку дурницю… Більше ніяких операцій зі мною. – твердо сказав чоловік й дав зрозуміти, що діалог завершено.
Назар сидів у своєму кабінеті, сьогодні був важкий день, але продуктивний, а це головне. Найбільше чого він зараз хотів це прогулянку з дівчиною, яка змушувала його серце битись частіше… але чи вона погодиться?

- Привіт, — тихо каже Настя. – Важко рухати кінцівками?
- Угу… - хрипло відповідає він.
- Дві верхніх шийних кістки зламані, нерви зв’язуючи все тіло проходять через шийні хребці. – тихо пояснює вона.
- Мені сказали, що шийні хребці були замінені й зафіксовані.
- Так, операція пройшла успішно, ми зробили все, що в наших силах, тепер твоя черга.
- Я не зможу ходити? – запитує чоловік, йому дійсно страшно від такої думки, хоча він намагається приховати свій страх.
- Валерчику, ти був поряд зі мною, коли я не хотіла жити, ти не давав мені порад, просто був поряд і очікував коли я прийму правильне рішення. Ти завжди був уважним, хоча був і сам ще юним, — з легкою посмішкою сказала Настя.
- Я ж крутий! – злегка посміхнувся він.
- Ні, ти – дуже крутий! – нахмурившись відповіла дівчина.
- Тепер мій мозок контролює моє тіло. Якщо ти намагаєшся мене втішити то не треба…
- Спробуй поворушити пальцями. – попросила вона.
- Та в мене ноги і руки не ворушаться які ще пальці? – насуплено запитав він.
Дівчина трохи насуплено глянула на нього, а потім перевела свій погляд на його праву руку.
- Не виходить, — скривлено сказав Валерчик, але вирішив спробувати ще раз.
- Можеш, — посміхнулась Настя.
- І правда можу! Ти права, тепер моя черга. Я покажу тобі який я крутий.
- Не потрібно мені нічого доводити, ти завжди був і є і будеш крутим, просто виконай те, про що мрієш… повернись до сина й помирись з дружиною.
- Ей це ти вийди нарешті заміж! – повчальним тоном наказав він. – О слухай, а лікар який мене оперував сьогодні Назар… Назар.. блін я забувся це хіба не наш вчитель?
- Саме він.
- Одружений напевно…
- Ні, - трохи загадково посміхнувшись сказала Настя.
- Не зустрічайся з старими ти варта кращого… наприклад такого як я… - Насміхаючись сказав він, а потім додав… - то ви давно зустрічаєтесь?
- Ми не… як ти дізнався? – здивовано запитала дівчина.
- Ну я знаю тебе! Він хороший, я пам’ятаю. Радий за вас.
….
- Доброго вечора! – посміхаючись сказав Назар зустрівши Настю.
- Доброго, та ж наче бачились.
- То ми бачились як колеги… а тепер я хочу зустрітись з своєю дівчиною.
- А то у вас є дівчина? — грайливо запитала Настя.
- Тоді побачення? - з надією запитав він.
- Так, — посміхаючись відповіла вона.