Іноді минули робить приємні несподіванки

Хоча Іван і мав образу на Настю за її невдячність, проте рішення не змінив і вже наступного дня у своєму кабінеті абсолютно без настрою він приймав пацієнтку з лицьовим тиком.
Жінка виглядала трохи розгубленою й з острахом ставила питання.
- Лікарю, коли мені зроблять операцію? – запитала вона трохи протягуючи слова.
- Зазвичай мої пацієнти чекають декілька місяців в черзі, але для вас буде виключення. Операція буде назначена в найближчому майбутньому. – трохи роздратовано відповів він.
Вона була звичайною пацієнткою, таких багато, але викликала в ньому якусь не приязнь й причину він не міг собі пояснити.
- Лікарю, а я повністю видужаю? – трохи стурбовано запитала жінка.
Іван дуже хотів щоб вона пішла, дратувала от та її вдавана приязнь… неприємна особа та й все.
- Візьміть договір і уважно прочитайте, потім підпишіть. Якщо ви згідні на операцію вам потрібно здати певні аналізи на протязі місяця перед операцією, перелік я вам дам. – Монотонним голосом пояснювала жінка даючи папери пацієнтці, що поводилась так ніби їй всі чимось зобов’язані.
- Я мати Хмелько Анастасії, вашого лікаря чому я повинна чикати місяць? ЩО за неподобство. – все ніяк не могла заспокоїтись жінка.
- Пані ви дуже не терпляча більшість наших пацієнтів чикають по пів року, так ви її мати і тому є нашим ВІП клієнтом, - пояснюючи сказала жінка, подумавши що за її багаторічну працю на цій посаді рідко траплялись такі не виховані й скандальні люди. Зазвичай всі уважно слухають і ставлять організаційні питання. – Вам проведуть операцію через два дні, Іван Мартинович люб’язно погодився провести вам операцію позачергово знайшовши прогалину у своєму щільному графіку. – сказала вона, а подумки додала «Що взагалі на нього не схоже».
- То невже вона такий цінний працівник у вашій лікарні. – з гримасою на обличчі запитала пацієнтка.
- Так, звичайно, вона надзвичайно кваліфікований працівник. – чесно висловила думку жінка.
- Краще була б людянішою! – підвищеним тоном заявила пацієнтка, — Навіть не прийшла привітатись з мамою, їй все одно на моє здоров’я теж мені донька називається. – невдоволено заявила жінка.- Жах якийсь і я ще повинна бути розуміючою відносно неї. Якби я тут розповіла якою вона була в юності вигнали б ви її на раз.
- Мамо, — втрутилась в розмову Оксана, їй було прикро, що мати так поводиться, зверхньо й грубо з персоналом лікарні з нічого їй не винними людьми, - Коли мама може здати аналізи? – вже до жінки яка з розуміючим й вдячним поглядом подивилась на дівчинку.
- Я потурбуюсь щоб ви це зробили ще сьогодні.
- А корпоративна знижка діє тільки на операцію чи ще й на аналізи і консультації? – ніяк не могла вгамуватись пацієнтка.
- На все діє. – намагаючись з останніх сил бути ввічливою відповіла жінка.
- То де вона та моя знижка? – знову грубо запитала пацієнтка.
- Анастасія Миколаївна повинна підписати папери про родинний зв’язок й повідомити вас про точну дату і час вашої операції.
- Як все складно, в цьому світі за все потрібно платити хіба вона мені допоможе, - зло посміхаючись, а від паралічу лице цієї не приємної жінки ставало ще гидкішим.
Наталя Олегівна працює в цій приватній клініці вже понад десять років. Всі хто сюди звертаються і так розуміють що потрібно платити, а ця пацієнтка просто хамила на пустому місці, на кожному кроці хотіла тільки осоромити доньку, а за це хотіла прихильності…. Жінка не знала що трапилось в минулому між ними, але сьогодні вона була на боці молодої лікарки й пройнялась до неї співчуттям, адже важко з такою матір’ю.

…
В кабінеті Назара відчинились двері, трохи соромлячись зайшла молода дівчина, чоловік відірвавши погляд від паперів одразу впізнав в ній спортсменку з відео яке йому показував Василь Васильович.
- Доброго дня, — приязно привітавшись додав, — Ви прийшли одна?
- Так, мої батьки дуже хвилюються, навіть більше за мене,…
- Не треба боятись, мене звати Назар Юхимович, я дуже хочу вам допомогти, — почав заспокоювати Назар. – Але щоб вам допомогти, мені потрібно багато що про вас дізнатись, зробити декілька медичних тестів, а ще отримати чесні відповіді.
- Гаразд, — коротко відповіла дівчина, трохи заспокоївшись, Назар завжди подобався людям і міг їх заспокоїти.
- Коли у вас почали тремтіти руки?
- Десь рік тому, проте я помітила, що алкоголь наче заспокоював і руки переставали труситись, тому почала випивати перед змаганнями, а через це з’явились… з’явились інші проблеми якесь замкнуте коло виходить. – дівчина похнюплено опустила голову.
- Зараз ви продовжуєте вживати алкоголь? – спокійним тоном запитав Назар таким наче питав «Ви сьогодні снідали?».
- Ні, ви не подумайте в мене нема алкогольної залежності, — почала виправдовуватись дівчина, — Я з не дуже багатої сім’ї й знаю що таке дно я не хочу там опинитись, а алкоголь це вірний шлях туди. Але от що зараз в мене є – дівчина повільно підняла руки вона трусилась наче в старенької бабусі, а вона була ще зовсім юною.
Дівчина була такою милою й не зважаючи на свої досягнення скромною. Що ж з нею сталось і як допомогти? Назар дивився на руки дівчини і думав про все… так, йому треба її вилікувати заради лікарні та свого імені, але на сам перед потрібно допомогти дівчині – ось це найголовніше… Саме це він і поставить собі за мету.
- Лікарю, а ви мені допоможете? – з надією поглянула на Назара дівчина, — я на все готово лиш би це все закінчилось і я змогла жити нормальним життям.
- Давайте спочатку зробимо аналізи й дочекаємось результатів тремор може бути через багато факторів, тому визначити причину одразу важко. – тоном вчителя пояснював він.
- Тоді не потрібно, — раптом сказала дівчина. – Лікарі які були впевнені у своїх діях нічого не змогли зарадити… я не хочу довіряти своє життя тому хто зовсім не впевнений. – Сказавши це дівчина підвелась і надірвалась вийти з кабінету.
- Ви така не терпляча, ви завжди були такою? Напевне саме тому добились таких висот. Ви можете мені довіряти тому, що я не впевнений, адже справжні професіонали завжди сумніваються в собі й перевіряють все доскіпливо, так вони не залишають шансу імпульсивним рішенням і помилкам завадити їхньому успіху.
…
Через деякий час Назар викликав Настю щоб переглянути разом результати КТ його нової пацієнтки, яка все-таки погодилась спробувати.
- Що думаєш? – з цікавістю запитав він.
Йому і дійсно була цікава її думка, для когось це були всього лиш знімки черепа з різних боків з не зрозумілими точками та плямами, проте для лікарів ці світлини були відповідями на багато питань, Назарові було цікаво почути думку дівчини, наче маленький екзамен, вона його завжди дивує, от цікаво чи й зараз вийде.
- Вона ще дуже молода для дисипативного захворювання воно зазвичай проявляються в людей похилого віку. Це тример спокою або дій? – сказала Настя.
- Дій, — посміхаючись відповів чоловік, адже вона його знову не розчарувала.
- Церебіллярний чи есенціальний? – перебирала в голові варіанти дівчина.
- Спочатку був тільки церебілярний, проявлявся на змаганнях, а тепер рука трясеця майже весь час. – відповів Назар. – А що викликає церебілярний і есенціальний тримери? – знову наче екзаменуючи дівчину запитав чоловік.
- Ну церебілярний виникає при проблемі з мижичком, проте в есенціального немає конкретної причини. – не помічаючи погляду Назара Настя продовжувала відповідати на питання і вдивлятися в знімки.
- А лікування? – ледве стримуючи сміх, гордість і радість запитав чоловік.
- Більшість пацієнтів лікують медикаментозно «пропрпналолом» чи «пароногсом».
- А тепер дай відповідь як нейрохірург. – запропонував Назар.
- ГДСМ? – здивовано перепитала дівчина, та що отримала лиш кивок головою,- ви хочете провести операцію на здоровому пацієнті, — знову кивок.,- А я буду асистуючим хірургом?- прохально запитала дівчина.
- А ти як думала? Хто як не ти?- спокійно відповів Назар.
- Клас, - радісно сказала дівчина.
Вона розуміла, може для когось це виглядало і дико, хірурги взагалі дивні люди, її радість від того не зменшувалась. Бути присутній на такій операції означало досвід і практика, а це її зараз цікавило найбільше.
Раптом вона вхопила його руку в свої дві й радісно потискала їх висловлюючи слова вдячності. Назар спочатку здивувався такій реакції, але потім згадав свої перші складні й рідкісні операції й радість можливості в них брати участь. Посміхаючись чи то від згадки чи то від дотику її рук сказав.
- Так от як зробити тебе щасливою?
- Так, - відповіла дівчина, а потім знітившись потупила погляд і випустила його руку зі своїх.
Він грайливо посміхнувся чим ще більше знітив дівчину.
…
Йдучи по коридору мало не стрибала від радості, ще ж треба такий шанс, така можливість, такий досвід. Такою щасливою вона себе не почувала давно.
- Чого така довольна? – голос Ані вирвав дівчину з радісних хмаринок і спустив на землю.
- Та так,- втаємничувати майбутню операцію було марно, тому Настя спокійно відповіла. – Чула про Оксану Прит? Їй будуть робити ГДСМ, як знаєш це цікавий випадок і я буду на ньому присутня.
- Як першоклашка радієш, - раптом фиркнула Аня і пішла далі, залишивши Настю з її гарним настроєм.
Вже через п’ять хвилин Аня стукала в кабінет Назара з твердим рішенням.
- Я хочу брати участь у цій операції. – командирським тоном заявила дівчина.
- На скільки я знаю ти асистуючий хірург Івана. – здивовано відповів чоловік, - тим більше сама мені говорила, що й на далі хочеш буди в його команді.
- Я передумала, хочу бути у вашій. – твердо сказала дівчина.
Сама до кінця не розуміючи для чого це їй, вона не мала якихось особливих амбіцій, кар’єрне зростання їй було і так гарантовано, але радість Насті її дратувала може це і стало причиною цієї розмови.
- Аня, а чому все повинно змінитись тільки тому, що ти передумала?… - він почав подумувати як її відмовити від цієї ідеї.
- Ви вибрали Настю бо в вас роман так не справедливо. – твердо заявила дівчина.
- Якби то, — тихо сказав чоловік, а дівчині сказав так, — Це навіть не мені вирішувати, а нам всім.
Так, Настя йому подобалась, навіть дуже, проте вона була справді талановитим хірургом і просто комфортною людиною конкретно для нього. Тому надіючись на Івана він все ж таки вирішив зібрати всіх в купу і поговорити.
….
Назарові дуже не подобалась ця ситуація тому коли всі зібрались в кабінеті Івана він ще довго проходжувався туди назад розглядаючи смішні статуетки на полицях, довго роздумуючи з чого почати, Настя і Іван переглянулись, вони ще не були ніяк не могли зрозуміти в чому тут справа, тому запитально спостерігали за чоловіком.
- Ми всі тут зібрались, через те, що Анна Володимирівна, - офіційно почав він. – не влаштовує розподіл.
Ваня важко видихнув, останнім часом він теж не хотів мати Аню за свого підручного хірурга, а через те, що їхні відносини були м’яко кажучи зіпсовані її зізнанням в кохані і його зізнанням в почуттях до іншої отруювали йому життя. Кожна їхня розмова закінчувалась скандалом, а так на операції не підійде, вона занадто емоційна. Може й на краще. Він почне працювати з Настею, вони ближче познайомляться.
- Я хочу працювати з Назаром Юхимовичем, перейняти його досвід. – Все ще впевнено заявила Аня.
- Добре, тоді я буду працювати з Анастасією Миколаївною. – спокійно заявив Іван, його це навіть дуже влаштовувало, проте він нічим не видав своїх емоцій.
Настя трохи злякано поглянула на Назара, хоча останні події і змінили відношення до Івана, вона його поважала, проте працювати з ним їй не дуже хотілось. Ні, не через нього, просто вона хотіла буди з Назаром в одній команді, з ним їй було легко і надійно. Назар теж глянув на дівчину й після секундного зорового контакту зрозумів її бажання.
- Це що тільки вас двох стосується? – сердито запитав чоловік вказуючи на них вказівним пальцем, його це вже починало дратувати, чому це він повинен віддавати свою Настю, цьому телепневі (хоча чисто теоретично він ним не являвся).
- Ну взагалі-то Аня працює зі мною дуже давно, думаю було би добре все змінити. – сказав Іван.
- Що змінити! – виваливши очі запитала Аня, — до неї тільки, що дійшло, що вона сама може посприяти зближенню Івана з цією.
- Ти ж сама тут дорога моя Анюто заявляєш, що хочеш працювати з видатним професором і крутим спеціалістом, — трохи похвали нікому не завадить вирішив чоловік, хоча це не була похвала це була правда. – Ти хочеш змінити наставника, хто я такий, щоб заперечувати?
- Обов’язково це так говорити, я хочу на деякі операції! – огризнулась дівчина.
- Ей перестаньте обоє, в нас тут не шкільні вибори старости, поводите себе як школярі. – Грізно по-вчительськи сказав Назар, хоча він вже давно не був вчителем, проте виразний погляд і поставлений тембр ніколи його не підводили. – А що ви думаєте з цього приводу Анастасіє Миколаївно? – раптом він повернувся до дівчини яка весь час мовчала.
- Я отримала від вас пропозицію про співпрацю й прийняла його й змінювати нічого не хочу. – Сказала Настя дивлячись прямо в очі Назара.
«Ще б ти так мою пропозицію руки і серця прийняла, або хоч зустрічатися почали б» - подумав Назар про себе.
- Анастасіє Миколаївно, - ввічливо почав Іван, - як для ординатора ви провели дуже успішну операцію на церебральній аневризмі, мене це дуже надихнуло, працюймо разом? – швидко затараторив Іван який розумів, що за Настю треба буде поборотись, подумавши додав, - ви зможете в мене багато навчитись.
- Значить підсумовуємо: Анна Володимирівна й Анастасія Миколаївна хочуть працювати зі мною, - почав свої мову Назар. – Ви Іване Мартиновичу хочете працювати з Анастасією – ці довгі імена й по батькові дратували чоловіка. – давайте далі по іменах, щоб я не заплутався, - всі лише кивнули.
- Я теж хочу працювати з Настею, а бо нам комфортно працювати разом, то ми залишаємось в одній команді. Я все сказав! – Назара трохи дратував весь цей балаган. Тому він вирішив завершити розмову.
- Тоді хоча би дозвольте бути присутній на операції спортсменки, - прохальним тоном сказала Аня.
- Що ви про це думаєте Іване? – трохи роздратовано запитав Назар, заставши чоловіка в роздумах про своє.
- Як вона так хоче, то чому би й ні? – намагаючись бути спокійним відповів той. З цього моменту ми можемо користуватись ординаторами один одного, коли в тому виникатиме потреба.
- Користуватись? Що за вульгарний натяк Ваня! – сказала Аня, а з очей аж іскри летіли.
- Та що б я не сказав тобі все не до вподоби… ти мене достала. – сказав Іван.
- Тоді знову підведемо підсумки. Мені подобається ваша думка, так навчання й майстерність наших ординаторів покращиться, адже будуть набиратись знань і практики в двох… - тільки одна умова, при можливості ставити один одного до відома.
- Згода, - сказав Іван й протяг Назарові руку для потиску.
З кабінету вийшли майже всі в гарному настрої Назар і Настя йшли поряд й обговорювали, щось своє, виглядали дуже гармонійно, навіть крок в них був однаковий, а от задня пара, а точніше Аня закипала, невже Ваня так просто би відпустив її, невже він зовсім не цінує її навіть як колегу? Проте вона вирішила вколоти й погіршити радісного Івана.
- Тепер ти зрозумів?
- Що? – здивовано глянув на дівчину.
- Що вони подобаються один одному й в них напевне роман.
- А тобі, що до того? Я не пам’ятаю щоб регламентом нашої лікарні заборонялись романи? Тим більше подивись на них, вони точно не зустрічаються, просто в них хороші відносини й їм добре працюється разом. – чомусь йому хотілось спростувати слова дівчини. Він надіявся, що він правий.
- Тобі треба це пережити! – сказала Аня, чи знову здивувала чоловіка своєї мрії.
- Що? – запитав Іван.
- Те що тому хто тобі подобається, подобається хтось інший.
- Я ще не почав відносин, а тепер мені буде ще легше, бо знаючи, що в мене є суперник я краще продумаю тактику. – спокійно відповів Іван й пішов у справах, залишивши дівчину на самоті з її не веселими думками.
- Добре, я теж готова! – викрикнула йому в спину дівчина, - Я не допущу, щоб ви почали зустрічатись. У друге я їй не програю.
….
Шкіряна куртка, розтріпане волосся й гордовито погляд, трьох денна щетина й жуйка в роті, такий собі не зрозумілий й трохи підозрілий типчик розгулював коридорами лікарні. Його брутальність водночас причаровувала жіночу половину й лякала, тому ніхто не наважувався запитати хто він і що тут робить? Аж поки не натрапив на Олега.
- Де я можу знайти Настю Миколаївну, кажуть вона тут обітає, - пафосним голосом сказав молодий чоловік.
- З якого питання? – поцікавився здивований Олег.
- З лічного. – показав оскал чоловік.
- Вона вийшла, - втрутилась в розмову одна з медсестер. – Якщо залишите свої данні я передам їй про ваш візит. – ввічливо запропонувала дівчина.
- Ну раз вийшла то ще увійде, я починаю. – зухвало відповів чоловік й відійшовши трохи далі сів на лаву заклавши одну ногу на іншу.
- Може їй подзвонити щоб вона не приходила, якийсь він мутний? – майже шепотом сказала одна з дівчат.
- Пізно. – повідомила інша, й одними очима показала на протилежний бік де Настя разом з Васьком завершивши обхід весело перемовлялись.
Олег мусив ненавидіти Настю, бо так робила його Аня, проте він не вбачав в дівчині нічого поганого, а сьогодні навіть вирішив захищати, тому коли вона радісно підійшла до компанії молодих колег він намагався її затулити собою, дівчина одразу помітила це.
- Ей, що ти робиш? – голосно поцікавилась вона.
- Рятую вас. – спокійно повідомив Олег.
- Відійди, ти мені заважаєш. – спокійно заявила дівчина й поклавши розвернувши цукерку якою її щойно пригостив Васько надкусила її.
Олег розумів, що виглядає безглуздо, тому зробив крок в бік і Дівчина помітила, що на лаві неподалік зручно вмостившись сидить він. Їхні погляди зустрілись, вона розпливлась в посмішці, а він підморгнув їй й теж широко посміхнувся. Настя впевненою ходою попрямувала на нього, а він швидко підвівся й пригладив рукою розтріпане чорне волосся. Підійшовши впритул вони подали один одному руки міцно їх потиснули, потім стукнулись плечима і відскочивши один від одного на якихось декілька сантиметрів завмерли в бойових позиціях, потім голосно розреготались.
- Вона його знає? – здивовано запитав хтось з медперсоналу.
- Де тебе носило? – радісно запитала дівчина.
- Та ти теж на місці не сиділа. – з підколом сказав чоловік.
Глянувши на стривожений персонал Настя сказала:
- Це мій друг! – обернувшись до колег сказала Настя.
- Невже ти мене не соромишся? Здивовано перепитав чоловік.
- Валерчик ну ти, що з дуба впав? Ти – мій друг! Чому я тебе маю соромитись? Діна розказувала, що бачила тебе, а мені все не щастило, рідко бувають вихідні. – сказала Настя й кокетливо поправила волосся.
- О так розумію, ти тепер крута. – Посміхнувся чоловік.
Не помітно для решти які спостерігали за друзями з'явились Іван і Назар майже одночасно, проте з різних боків обоє завмерли спостерігаючи за дівчиною і хлопцем. Назар його одразу впізнав, хлопець не дуже змінився, хоча змужнів трохи. Іван взагалі був майже в розпачі. Обоє думали
«Що він тут робить».
- Ти став красивішим, борода тобі до лиця. – жартуючи сказала Настя.
- Ой ну ти перебільшуєш, я ж завжди красунчик. – сказав Валера.
- Що цей телепень тут робить? – ледве чутно сказав Назар не помічаючи за спиною Івана.
- Ви знаєте його? – так само тихо запитав Іван.
- Звідки я маю його знати, - сказав Назар і прискіпливо глянув на Івана.
- А чого зразу хамити? От як тільки хамство то все мені! – сказав Іван, - може вам зі мною занадто комфортно? – вирішив і собі зязвити чоловік.
За своїми перепалками чоловіки не одразу помітили як Настя вхопивши друга під лікоть потягнула кудись…
…
- То як тобі живеться? – поцікавилась Настя сховавшись від цікавих поглядів.
- Та так собі, чесно кажучи. – відповів Валера. – Я трохи був здивований дізнавшись, що ти досягла таких успіхів, приємно здивований, це змусило мене подумати про власне життя. Я багато накосячив за останні роки тому думаю пора все виправити.
- В мене вийшло, бо в тяжку хвилину в моєму житті був ти, пробач, що не змогла відплатити тобі тим же. – трохи сумно сказала дівчина, бо розуміла, що в житі друга було не все так добре.
- Чесно кажучи коли я сьогодні прийшов сюди, думав що ти удаси, що ми не знайомі, а ти так тепло мене зустріла.
- Валерчик, куди поділась твоя самовпевненість?
- Та тут вона, тут, я прийшов щоб попрощатись, ти навіть не знаєш як змінила моє життя звістка про твої успіхи. Я вирішив якщо вже ти змогла досягнути чогось то я повинен спробувати.
- О це вже по нашому, от це я розумію. А куди ти їдеш?
- Я вчинив дуже погано, покинув дружину з маленьким сином щоб здобути краще життя? Але життя без них – ніколи не стане кращим…
- В тебе є син й ти одружений? – здивовано перепитала Настя.
- Ага, сам шокований, хочеш фотки малого покажу він такий же красунчик як я.
Вони ще довго сиділи і розмовляли надолужуючи втрачені роки.