Не вдала перевязка

Буває ти ще не знаєш, що станеться за якусь мить і чим обернеться для тебе певна дія, але ти все одно робиш це. Настя бігла спорожнілими коридорами лікарні, хоча вона їх і вивчила, але не досконало... Куди? Сама ще точно не знала, проте відчувала, що треба поспішати наче невидимою рукою хтось направляв дівчину. Зупинившись на мить в коридорі, щоб віддихатись вона побіліла від страху, адже коло палати з її першим пацієнтом в цій лікарні де зазвичай сиділо хоча би чотири охоронці було пусто. Серце дівчини забилось дуже швидко, а сама вона, як їй здалося, дуже повільно вхопила ручку дверей й відчинивши їх знову завмерла, адже картина була не радісна.

У віп палаті було пусто, постіль зім'ята, речі стояли наче так як і раніше, роззирнувшись дівчина побачила вібруючий гаджет, невже помилилась? Тоді де пацієнт?

- Фу налякала! - прозвучало за спиною. - Ви так тихо зайшли, — сказав пацієнт човгаючи ногами й підходячи до ліжка.

- Де поділись ваші набридливі охоронці? - опанувавши страх запитала дівчина.

- Я всіх відпустив до дому.- спокійно відповів чоловік й приліг на своє ліжко, важко дихаючи, видно, що хоч він і добре переніс операцію, але важкість випадку давалась в знаки, чоловік стогнав він кожного руху, нарешті вмостившись додав, — Як ви і веліли Анастасія Миколаївно.

- Я сказала, а ви послухались, — оторопіла дівчина,- ви хочете, щоб я в це повірила? - здивовано запитала вона.

- Ну... від нині я думаю прислухатись до жіночих порад, — цілком серйозно сказав чоловік, й Настя йому повірила, вона відчула, що щось в цьому зарозумілому чоловікові змінилось. - А ви чого прийшли? Ви ж не в нічну сьогодні начебто? - поцікавився чоловік.

- Лікарям не потрібен привід, щоб навідати пацієнта, — сказала дівчина, — Відпочивайте, - зробивши серйозний вигляд вона підійшла до дверей. Невже вона помилилась? Невже її підвело чуття? Може це просто хтось з родичів когось з пацієнтів...

Досить думати про роботу пора йти до дому. Настя вийшла з палати, обережно зачинила за собою двері й пішла тихим коридором, не помітивши постаті коло вікна.

...

Настя зайшла в ліфт в якому притулившись до стінки головою майже спав Васько.

- Хто сьогодні на ніч?До речі вітаю тебе з переходом на інший рівень, чула ти став стажером? - запитала Настя щоб трошки розворушити.

- Ванічка, — сонно сказав хлопець, потім як ошпарений глянув на Настю, кахикнув і виправився. - Іван Мартинович. Ага дякую.

- Ти сьогодні хоча би їв? Я тебе на обіді не бачила?, - вирішивши змінити тему дівчина удала, що не розчула. - І взагалі ти мені сьогодні на очі навіть не попадався.

- Їсти та спати речі мені не знайомі.- пробурмотів хлопець.

- Йди поїж. - командним тоном сказала Настя.

- Не можу, в мене ще багато справ: розвести медикаменти пацієнтам, розібрати історії пацієнтів, зробити перев'язку твоєму Босові, і ще приготувати операційну. Я нічний стажер! ЖЕР ЖЕР! - намагався пожартувати Вася.

- Вась давай так, я роблю перев'язку сама, а ти тим часом їси й щоб не відвертівся от тобі ключ від мого шкафчика там в боксі є їжа, ключ потім в ординаторській залишиш.

- Анастасія Мик...

- І не сперечайся зі старшими шагом марш!

На цих словах відчинились двері ліфта й дівчина вручивши хлопцеві ключ від шкафчика в роздягальні пихнула його на вихід, а сама нажавши кнопку в низ поїхала назад. Їй було шкода хлопця, видно, тямущий, але не дуже пробивний, от і всі їздять на ньому кому куди треба.

,,,.

Коли дівчина загодила знову в палату до свого пацієнта ніякого передчуття вже не було. Пацієнт був прив'язаний до ліжка, з заклеїним ротом, а очі випромінювали суміш люті і страху, найдивніше, що боявся він не за себе.

- Що сталось? — запитала дівчина й зробила декілька кроків до мотаючого головою й намагаючись щось сказати чи показати пацієнта.

Дівчина швидко поставила тацю, на якій було все необхідне для перев'язки, й простягнула руку щоб забрати клейку стрічку від рота чоловіка, але не встигла, важка рука захватом за шию притисла дівчину й трохи відтягнула її, в ніс вдарив запах поту й небезпеки. Настя спробувала вирватись, але не вийшло вони обоє впали на землю.

....

Діна обожнювала вечори, адже в її кафешці під вечір крутилось багато народу, крім гарного прибутку це ще було спілкування, різні люди цікаві історії, хтось плакався подрузі про нещасливе кохання, в когось було перше побачення, хтось самотньо пив каву, або їв морозиво. Найбільше Діна любила спостерігати за парочками, ні вона не підслуховувала їхні розмови, просто дивилась на рухи, жести, погляди, іноді заздрила, іноді співчувала, бо траплялись різні екземпляри. Але сьогодні сталось і справді дещо дивне.

Доставка морозива затрималась з невідомих причин, дівчина трохи нервувала, адже в основу багатьох страв з меню входило морозиво. Це означало, що їй доведеться анульовувати замовлення. Раптом відчинилися двері й в її милому кафе всі жіночі погляди сконцентрувались на красивому чоловікові в формі якоїсь фірми. Що тільки підкреслювала його спортивну фігуру, обличчя прикривала бейсболка.

- Це вам 26 кілограмів морозива? - грубим голосом запитав він.

Діна була здивована й не зразу зрозуміла, що в неї щось запитують, адже це був Валера, це був точно він їхній друг ще з тих часів... але він не упізнав дівчину, швидко віддавши замовлення він зник за дверима. Діна одразу дістала телефон й почала тризвонити Насті, але дівчина не відповідала ні на перший ні на десятий дзвінок. Це неабияк злякало Діну. Просто вона звикла всім ділитись з Настею, й зазвичай та навіть якщо була дуже зайнята хоч есемеску кидала. Навіть перед операцією, щоб Діна не дуже переживала, якщо не дзвониться. Тому роздумавши декілька хвилин вона набрала номер Назара, який перекопіювала собі в контакти поки її подруга не бачила, мало там що.

...

Двоє чоловіків направлялись в невеликий ресторанчик, де планували добренько обмити зустріч і наговоритись.

- Так люблю таку погоду. - сказав Назар, — вже не жарко й ще не холодно — ідеально! - посміхнувся він.

- Так ти правий, якраз добре прогулятись вечірнім містом. - відповів Сергій.

- Ти ще зустрічаєшся з Маріною? - запитав раптом Назар.

- Маріною? -Якою Маріною, Каріною, Ірою, Катькою.... - почав загинати пальці він.

- Ти не виправний.

- Що маємо то маємо, а ти з кимось зустрічаєшся?

- Запропонував, чекаю відповіді.. - видихнувши відповів Назар другові.

- Чи не своєму руденькому асистентові? - підозріло глянув Сергій, на червоніючого друга, — Вгадав?

В Назара задзищав телефон

- Назар Юхимович Настя не бере телефон, а мені з нею срочно поговорити треба. - Затараторила дівчина.

- Дін, ну ти як маленька, для початку добрий вечір, ти ж розумієш що вона може бути зайнята передзвонить пізніше.

- Та ви її зовсім не знаєте. Вона завжди про все попереджає.... Ай ладно зараз я побіжу в лікарню і сама її знайду, з нею напевно щось сталось... - сказала дівчина й відключилась.

- Що це за торохтушка так вищала тобі в телефон? Знову з підлітками тусуєшся? - зацікавлено глянув на друга Сергій.

- Ага майже моя колишня... - витримавши паузу додав, - Учениця.

Назар спробував зателефонувати Насті, теж не вийшло, потім він зателефонував до Васька, той йому повідомив що вона ще не пішла до дому і щось ще, але Назар не розібрав бо Вася говорив з набитим ротом. Мить подумавши він сказав Сергію.

- Он бачиш кафешка "БрокРок" йди туди знайди господиню й заспокой її тільки не перегібай! Я тебе знаю, образиш дівчину виб'ю зуба, а я туди і назад. - на давши опам'ятатись другові Назар чим душ побіг в лікарню.

....

Васько радісний з великим бутербродом в руках крокує коридором. Навіть не зрозуміло чому він більше радий тим, що поїв, чи тим що це Анастасія Миколаївна про нього потурбувалась.

- Вась ну що за вигляд? Ми елітна клініка, а ти тут бутери по коридорах хомячиш. - сказав Іван зустрівши молодого стажера.

- Я цей,- жуючи, — Обідаю.

- В восьмій вечора? - трохи здивувався він. - Де Анастасія Миколаївна?

- Пішла робити перев'язку Босу. - відповів хлопець.

- А що тобі не довіряє? - зіщуливши очі запитав чоловік.

- Ні просто відправила мене поїсти. Вона така добра.

- Добре йди доїж я сам її знайду. - бажання не виглядати монстром в очах персоналу перемогло й він попрямував у віп корпус.

....

В віп палаті.

- Ти знаєш хто він? - запитує чоловік підносячи ніж до чоловіка в Насті.

Вона лише мотає головою, хоч її рот не заклеєний, проте руки міцно зв'язані за спиною, вона намагається зосередитись й хоч трохи послабити вузли.

- Знала б не так рвалась його рятувати. Чи ти так любиш грошики? Всі баби люблять гроші. - говорить сам з собою чоловік.

- Він диявол. Хочеш дізнатись як він вбив мого брата? Як він зруйнував мою сім'ю? Хочеш послухати, що він зробив? - відійшовши від пацієнта, почав розмахувати ножем перед Настіним обличчям чоловік.

- Я тобі покажу, — на цих словах він однією рукою підняв футболку й оголив зашрамований живіт.

Дівчина розуміла, що такі шрами свідчили про страшні тортури, що пережив цей бідолаха, а ще вона розуміла, що він не може наважитись на вбивство, адже якби міг убив би давно.

- Я чекав цього дня так довго.... Тобі не могло щастити завжди.

Пацієнт мичав й вигинався тілом, явно хотів щось сказати й чоловік з ножем дав йому таку можливість ривком віддерши скоч.

- Твій брат сам прийшов до мене, — почав пацієнт, але чоловік не дав йому договорити.

- І що? Ти ним користувався як м'ясом, а коли став тобі не потрібен просто похоронив його!?, - сказав чоловік й замахнувся руків'ям ножа щоб дати по голові.

- Не бийте по голові! - викрикнула Настя.

- Всядься, защітніца найшлась, — зневажливо сказав він. - Якщо в голову не можна то може сюди, — вказав на живіт, — Чи сюди? - провів ножем по грудній клітині, а потім з усього маху вдарив його іншою рукою в живіт, пацієнт зойкнув від болю.

- Не бийте його, йому може стати гірше, а тоді звинуватять вас. - почала дівчина.

- Ой, тільки не треба мене вмовляти. - розсерджено кинув чоловік.

- Для чого вам страждати через таку скотину? Якщо вас звинуватять у вбивстві просидите в тюрмі до самої смерті й це ще якщо пощастить ви ж розумієте, що в таких як він свої люди кругом.....?

Тим часом пацієнту і дійсно ставало все гірше, він зблід, а тіло почало труситись в лихоманці.

- З нього достатньо й погроз подивіться на нього, він в наляканий, боїться померти. Поки він живий, люди, такі як ви будуть приходити по його душу, не брудніть руки в його крові. Я бачу ви людина добра, й справді переживаєте за брата, але чи стане вашому братові краще від його, а потім і вашої смерті? - Дівчина піднялась й ступила крок на зустріч чоловікові, дивлячись йому прямо в очі. - Відайте ніж. - лагідно попросила вона, й чоловік через мить вагань опустив ніж й майже впустив його на землю.

Двері палати ковзнули й на порозі з'явився Іван, він очікував побачити, що завгодно, але дійсність ввела його в ступор. Це може відбуватись в якомусь в кіно, але ж не в реальному житті, ні не з ним, що робити? Життя його точно не готувало до таких поворотів.

- Важкувата ситуація, не хотів вам заважати, почекаю ззовні. - сказав переляканий Іван.

- Стій! Підійди та стань поруч, або він помре.

Іван заплющив очі, паніка накривала. чоловік на останніх словах обернувся до пацієнта якого подовжувало трусити в цю мить в насті вийшло вивільнити одну руку й вона кинулась на чоловіка намагаючись забрати в нього ножа. Він знову спробував її впіймати в смертельні обійми, але дівчина вивернулась, їй вдалось вибити ножа, проте до перемоги було далеко. Іван стояв остовпілий й не міг поворухнутись, поки слабка дівчина намагалась з усіх сил знешкодити нападника.

- Вивозь його! - крикнула вона Іванові, той трохи відійшов від побаченого й підійшовши сказав.

- Самі вивозьте, я з ним розберусь!, - проте його геройства вистачило на три секунди бо сильний удар в грудну клітину і він опинився на підлозі. Настя яка почала вивозити хворого побачила як чоловік підіймає ножа, вона розуміла що відбити знову буде дуже важко тому не роздумуючи кинулася знову в бій.

В цю мить пацієнт вивільнивши одну руку намагався звільнити й іншу, проте невірний рух і він звалився з ліжка на землю й вдарився головою до підлоги. Настя кинулась до нього, адже розуміла, що такий удар може коштувати життя чоловікові, його почало бити конвульсіями.

Нападник все ж таки дотягнувся до ножа й ухопивши його вирішив добити свого ворога. На його шляху всього лиш жінка... це дрібниці. Він замахнувся щоб зробити удар, Іван розуміючи що не встигає просто почав падати намагаючись вхопити чоловіка. Йому вийшло, він вхопив його за ногу, нападник втратив рівновагу й промазав... хоча не зовсім...

В момент коли в палату вбіг Назар, Настя лежала постогнуючи на ній лежав якийсь чоловік. під Настею була велика калюжа крові, що дуже яскраво виглядала на білосніжному халаті. В іншому боці лежав пацієнт який не рухався, а під ногами лежав Іван який ніяк не міг прийти до розуму.

Кажуть що пробачення потрібно не тим кого ви пробачаєте, а вам самим.