Робочі моненти

......

В коридор відділення нейрохірургії заходить чоловік в непримітному одязі з трохи азіатським обличчям на якому горять ненавистю очі, він крадькома оглядається, почувши голоси звертає до автомата з кавою й зацікавлено його роздивляється, поки група чоловіків у чорних костюмах проходить повз весело розмовляючи.

- Доброго ранку Анастасія Миколаївна, — в один голос наче школярі вітаються чоловіки далі по коридору зустрівши лікарку.

- Чому ви так? Люди подумають, що я ваш бос, — посміхаючись каже Настя, за спиною якої малькає Васько.

- Хочете?- один з чоловіків простягає шоколадний батончик.

- Ні, дякую, — дівчина проходить повз коридор з живих чоловіків, — я краще вашого Боса перевірю.

Охоронці, провівши дівчину поглядом всі, як по команді розвернулись й послідували процесією за нею.

- Як ви себе почуваєте? - заходячи в палату запитує Настя.

- Та, нормально, — відповідає чоловік.

- Вам потрібно багато відпочивати... А вам обов'язково, щоб всі ці мужчини сиділи у вас за дверима?- прищуривши очі запитала дівчина.

- Ну в мене багато ворогів... Якщо хтось дізнається про мій стан, то точно прийдуть сюди. - сумно відповів чоловік.

- Ну краще б цьому запобігти, але життя навчило мене, чому судилось тому й бути.

Чоловік глянув на дівчину зовсім іншим поглядом, "Так маленька на вигляд, але видно хтось добряче присипав життя її перцем" - подумалось йому.

- Показники в нормі? - запитала вона в переминаючогось поряд з ноги на ногу практиканта.

- Так, все добре. - коротко відповів той.

 - Відпочивайте, — посміхнувшись сказала Настя й вийшла з палати.

- Будьте обережні... - хриплим голосом сказав чоловік до охоронця. - всім вихідний, до подальших розпоряджень.

- Але ж бос...- заперечно викрикнув чоловік.

- Ото ж бо й воно! Я БОС. - виконуйте.- твердо наказав він.

На коридорі мовчазною стіною стоять чоловіки при появі лікарки всі наче по команді "струнко" витягнули й так спортивні фігури.

- Гарного дня, — одним голосом проревіли вони.

- Розрив серця можна від вас отримати. Ви що забули де знаходитесь? - суворо цитьнула на них дівчина.

- Перевіряй як гоїтися шов і показники, що дві години, перев'язка два рази в день. - коротко дає розпорядження Васькові лікарка. - думаю через тиждень випишемо його.

- А ви зараз куди? Може кави?- сказав хлопець й одразу відчув як вібрує його телефон " Прийомник"- горіло на екрані.

- Іншим разом,- посміхнулась вона, — тобі вже ніколи... ти всіх так кумедно підписуєш?

....

На каталці ввозять непритомного хлопця, супроводжує його мама, жінка ридає й сама на грані притомності.

- Віталічок очнись, скажи щось- голосить жінка.

- Де пацієнт з субкомою! - Вигукує практиканти до нього його наздоганяє Олег.

Чоловіки беруться оглядати пацієнта. Хлопцеві на вигляд років тринадцять, спортивний (напевно ходить кудись). Олег світить йому ліхтариком в очі, після деяких роздумів підтверджує діагноз.

- Слухай ти канеш но врач і все таке, -втручається в роздуми Олега хлопець, — то невже ти субкому від ступору відрізнити не можеш!? - Зло шипить він.

- Яка різниця все одно в твоє відділення й КТ обов'язкове. - Спокійно каже лікар.

м- Зможете назвати сьогоднішню дату? - нахилившись до пацієнтки запитав Іван Мартинович.

- Я скучила за тією відьмою.. - дивлячись наче крізь лікаря промовила жінка.

- Та хто ж вона така? Чому ви досі її не покликали? - суворо запитав Іван в Ані й медсестри, що стояли поряд.

Дівчата переглянулись, не знаючи, що й відповісти, але Аня вирішила заспокоїти пацієнтку.

- Ви її обов'язково побачете, але потрібно одужати, ще трохи й ми вас переведемо у звичайну палату.

- Ви дуже гарна дівчина, точніше лікар. - м'яко посміхнувшись сказала пацієнтка.

Ще декілька хвилин дівчина говорила з пацієнткою, після чого вийшла слідом за Іваном.

- Я бачу ти дійсно переживаєш за цю жінку, завжди ходиш на обхід зі мною, в тебе що так багато вільного часу? Треба завантажити тебе поповній. - з серйозним обличчям сказав Іван.

- Ти здурів? Не можеш пережити якщо хтось відпочиває? - посміхаючись запитала дівчина, адже знала його як п'ять пальців, тому одразу вловила його жартівливий посил.

Обоє засміялись, як двійко давніх друзів, але настрій різко зіпсувався в обох, бо обоє помітили, що повз них пройшла спокійна Настя, обом привітно кивнула й попрямувала далі. Іван свердлив її поглядом й не одразу почув дзижчання мобільного. За мить в телефоні роздався голос:

- Хлопчик 15 років втратив свідомість дорогою до школи, права зіниця розширена на 4 міліметри, рухова реакція трохи уповільнена.

- Зараз буду. - холодно відповів чоловік.

- Що сталось? - Сполохано перепитала Аня.

- Петрович за мною, — кинув прощальний погляд й погнався коридорними лабіринтами Іван.

Як же це дратувало Аню, хвилину назад вони мило посміхались один одному, жартували, й погляд в нього був такий.. ну такий... але тільки з'явилась Настя все змінилось, Ваня спохмурнів, одразу робота якась термінова, ще й проігнорував її. Чому ця вискочка завжди руйнує її життя?.

.....

Розглядаючи результати КТ у своєму кабінеті чоловік спохмурнів ще більше, адже явно, що це розрив аневризми, важкий випадок, хоча він ніколи не співчував пацієнтам, проте завжди хотів вийти переможцем. до кабінету зайшла медсестра.

- Підготуйте операційну й викличте Анастасію Миколаївну. - наказав Іван.

- Анастасію Миколаївну? - здивовано перепитала медсестра, - Не Ану Володимирівну?

- Так, саме Анастасію, від сьогодні вона буде моїм асистентом на операціях. - твердо відповів лікар.

Молода медсестра швидко підіймалась сходами, щоб підготувати операційну, коли зустріла Анну Володимирівну.

- Маріш, куди це ти так летиш? На побачення? - жартівливо запитала дівчина.

- Ага, якраз на побачення, Ви ж знаєте Мартиновича, через нього ніякого особистого життя не виходить, бо головне..-

- РОБОТА — вже хором сказали дівчати й розсміялись.

- Я операційну готувати. - відповіла нарешті медсестра.

- То чого мене не попередила? - вже трохи роздратовано запитала вона.

- Бо війна почалась... від сьогодні в нього — тикнувши пальцем в небо, — новий асистент.

- Війна? - з подивом перепитала дівчина все ще не розуміючи про що йдеться...

- Так війна між Іваном Мартиновичем і Анастасією Миколаївною, вона ж порушила його правила й взагалі як кістка поперек горла йому, тому війна. Ставлю не те, що вона скоро звільниться, а ви на що ставите?

....

Іван вже переодягнувся в операційний одяг, й розміряною ходою крокував коридором коли зустрів Настю в лікарському халаті й розпущеним волоссям.

- Вам, що не передали, що в нас операція? - Суворо перепитав він.

- Чому ж, передали. - спокійно відповіла дівчина.

- Тому ви ще не переодягнулись? - зло зиркнув на дівчину чоловік.

- На скільки мені відомо, ваш асистуючий хірург — Анна Володимирівна.

- Відсьогодні — ви, будете мені асистувати на всіх операціях. - не давши договорити перепив Настю Іван.

- Яка мені від цього користь? Мене не цікавить лікування аневризми з наслідками кантопластики, в мене достатньо досвіду в цій області. - Спокійно сказала дівчина, що ще більше розізлило чоловіка.

- Будете й на далі застосовувати тільки емболізацію(нейрохірургічна операція метою проведення якої є виключення пошкоджених судин із загального кровообігу за допомогою їх закупорки. Даний метод є альтернативою відкритої операції, виконання якої спрямовано на запобігання повторних розривів і кровотеч.)? - трохи перекривившись запитав Іван. - Поки я тут, такого не буде! - майже прошипів лікар.

- Я вже вам говорила, але повторюсь... Ви, Іване Мартиновичу мені не бос. - знову спокійно відповіла дівчина.

- То ти відмовляєшся зі мною працювати! - ледве стримуючись запитав він, та що вона про себе думає... теж цяця найшлась. Але раптом в його голові з'явився геніальний план й опанувавши свою образу він продовжив. - То прооперуйте його самі — я вас признаю як хірурга.

- А якщо в мене все вийде? - раптом перервала його тріумф дівчина, проте він був настільки вдоволений собою і своїм планом, що просто відповів їй

- Тоді я зроблю все, що схочете, але якщо все закінчиться погано — пишеш заяву на звільнення. Я поважаю Василя Васильовича й Назара Юхимовича, але ви занадто зухвало себе поводите, не поважаєте наші правила може це викликано вашою некомпетентністю, краще тобі щезнути по тихому - Іван продовжував свою гру в "ВИ ТИ") а на обличчю засяяв оскал. Адже він був впевнений в її провалі.

....

В Кабінеті Назара править суцільний хаос книги, коробки, дивні експонати зайняли всю підлогу залишивши вузький прохід до столу. Сам чоловік одягнений в красивий сірий костюм приталеного фасону в білу сорочу, а вишенькою на торті слугувала краватка смарагдового кольору, що підкреслювала темні очі чоловіка. Він щось шукав в своєму хаосі чим тільки погіршував ситуацію.

- О Гіпократ... - весело вигукнув Василь Васильович зайшовши в кабінет свого друга і підлеглого, - Може був на квартиру налет?

- У у - весело замотав головою Назар згадавши одразу веселий старий мультик.

- Тоді може до нас завітав бегемот?

- У у, - ледве стримуючись відповів чоловік.

- Може у вікно залетів ураган? - цілком серйозним тоном запитав Василь Васильович.

- Ні просто заходив мій друг Сірожка погралися ми трошки"

Після цього дивного діалогу обоє розреготались, адже виглядало це дуже дивно двоє дорослих і досить в солідних чоловіків поводились наче п'ятикласники. В головного лікаря аж сльози вийшли від сміху він присів на складені поруч книги й ще довго не міг заспокоїтись.

- Сильно придерались за прибутки? - Вже спокійно запитав Назар.

- Налетіли як коршуни, - жалібно відповів чоловік, - В яких тільки позах мене сьогодні не любили.. - сумно видихнув він. - Хоча як фінансовий директор Володька непоганий, він приймає вірні бізнесові рішення, але трохи забуває, що ми лікарня, а не майданчик для реалізації його планів.

- То ти його свариш чи хвалиш? - запитав Назар в друга.

- І те і інше, просто в цьому місяці нейрохірургічному відділенню скасовували всі вихідні... це важко для персоналу...- сумно сказав чоловік.

- А це чому? - здивувався Назар.

- У нашого відділення найнижчі показники по доходах.

- Він розуміє, що збільшення кількості пацієнтів веде за собою наслідки тоді нашим лікарям доведеться швидше виписувати хворих — це глобальні наслідки.... - Занепокоєно сказав чоловік.

- От і я про те, лікарня — не бізнес.

- Знаєш Васильович, ти би краще впорався на вищій посаді... - Раптом трохи змінив тему Назар.

- Ой не сип мені сіль і все решту на рану, ти ж знаєш яка це ацька робота зважаючи на мій характер ти ж сам такий, тому й теж не хочеш вибиватись в керівництво, а в тебе й шансів більше.

Їхню розмову перервав телефонний дзвінок Анни, після якого вони швидко розпрощались і кожен зайнявся своїми справами: головний лікар пішов займатись папірцями, а Назар пішов в ординаторську де на нього чекала Аня і результат КТ на весь екран.

- Погляньте на результат. - попросила дівчина, — Що думаєте? Чи під силу така операція звичайному хірургу такому як я? До прикладу — запитала дівчина, трохи стривожено.

- Стан пацієнта поганий, видалення аневризми й так важка операція, а тут розрив. - Задумано сказав Назар дівчині, а потім додав. - Цю операцію не можна проводити. Це твій пацієнт?

- Ні це операція Насті. - спокійно відповіла Аня й чим самим зломала всі геніальні плани так ідеально підлаштовані Іваном.

- Хто так вирішив?! Взагалі хто вирішує проводити чи не проводити такого типу операції? - роздратовано запитав він.