З чого почати й чим закінчити

Обоє в ночі не могли заснути.. Вона твердо вирішила змітитись, а він серйозно думав про повернення в медицину.....

На ранок Настя встала раніше і побігла в місцевий універмаг. продавець її впізнав одразу.

- А це ти?- не радісно сказав він.

- Я хочу почати життя з чистого листа це гроші, але це не можливо якщо я не заплачу за касету. - дивлячись в підлогу пробурмотіла вона.

- Я не можу їй прийняти. - відповів продавець.

- Чому? здивовано сказала дівчина,- він коштує дороще?

- Ні просто віддай їх вчителю Назару Юхимовичу з 2 школи, Він заплатив за нього.

Настя прибігла до дому, одразу пішла до входу в частину будинку де проживав її вчитель. видихнувши, вона постукала.

- Чого тобі, — за мить двері відчинились.

- Хотіла поговорити, можна зайти.

- Ні в мене тут хаос.

Дівчина краєм ока побачила, що на підлозі розкладені чи розкидані якісь книги і папери.

Вона прослизнула в кімнату й почала підіймати книги.

- Ти що робиш? - здивовано запитав Назар.

- Прибираю... а то тут дійсно хаос... і його королівство.

- Ти читала? Поклади на місце, мені так зручно я знаю де що стоїть.

Настя поклала назад дві книги які встигла підняти, і сіла на підлогу.

- То про що ти хочеш поговорити? Чого приперлась? Невже дружити хочеш? - іронічно запитав він.

- Так.- без сумніву сказала вона.- Я вважаю, що ви крутий.

- І давно ти пізнала цю істину?- трохи насмішкувато запитав вчитель.

- Лікарі заробляють більше ніж вчителі й бути лікарем престижніше чому тоді ви стали вчителем?

- Чомучка ти мала. І як ти думаєш чому?

- Я не розумію, у вас тут купа книг по медицині, думаю, вам подобається бути лікарем... Ооо може вас звільнили.

- Ні, я сам.

- Чому?

- Я завжди лікар, педагогіка це своєрідна лікарня, тому я наче розширив кругозір.

- Нічого не зрозуміла, проїхали.

- А ми що кудись з тобою їхали? - пожартував Назар.

- Ви сказали, що емоції утворюються в мозку. Звідки ви таке взяли.

- Сам придумав.- заявив він.

- А ще щось про мигдалеподібне тіло...

- Ото тебе вразив я, може напишеш мою біографію. - розсміялись обоє.

- мені скоро 14 і я не можу жити так як жила раніше, раніше в мене не було цілей і мрій.., а тепер є..

- Що ж це цікаво дізнатись.

-Хочу щоб дідусь жив в комфорті.

- Ти трохи старомодна, - ти не думай це не погано... просто дивно від тебе таке чути.

- Ну віднесіться серйозно, я хочу жити по іншому, але не знаю з чого почати, підкажіть.

- Мені прикро тебе розчаровувати, але ти не зможеш жити по іншому. Люди кажуть, що помилки ключ до успіху, але це брехня, ті, хто постійно помиляються нічого не досягають, досягають ті хто знає смак успіху, а єдине чому вчать помилки це самознищенню і страху...

Настя подивилась на вчителя трохи розчаровано, вона очікувала іншого... підтримки, поради, але точно не таких слів... і тут знову в її голові ввімкнулась впертість.

- Я стану успішною якщо цього захочу. - вперто зауважила вона.

- А ти стань... тоді і поговоримо. - з викликом глянув Назар на дівчинку, навіть самому стало цікаво.

- Ну а що мені робити прямо зараз? - трохи похнюплено сказала Настя.

- А як школярі досягають успіху? Не знаєш? - трохи сміючись сказав Назар.

- А як ви навчаєтесь?

- Я вчитель! не просто вчитель, а класний керівник, я не можу навчити тебе вчитись... все давай вали...- трохи грубо сказав він.

Проте вона знову його послухалась, підвелась, підійшла до дверей, мовчки відчинила і лиш тоді озирнулась.

- Дякую... Я була в музичному кіоску я віддам вам гроші...

- Назар... ти в дома? Назар. - пролунав дзвінкий жіночий голос.

І у дверях з'явилась молода красива дівчина, вона просканувала поглядом Настю і тепло посміхнулась вчителю. Насті стало ніяково, неприємно та не зручно й вона вийшла.

- Це хто? - трохи пафосно запитала дівчина.

- Лізко до чого тут твої ревнощі, по перше ми не зустрічаємось, по друге вона моя учениця й онука Івановича. І взагалі чого приперлась? - з теплою посмішкою заявив він.

,,,,,,,,,,,,,,

Настя довго міряла кімнату хаотичними маршрутами. В голові звучали слова вчителя... Розпач... її поглинав розпач і вже коли вона майже здалась, прийшла злість і бажання втерти йому носа.

- Я тобі покажу, павлін ряджений,- бурмотіла вона сама до себе, — ти ще здивуєшся!

В її голові склався дивний план, а що може й вийде... треба спробувати. Дістала свою сумку й побігла в школу.

- Діна! Дінааа. - кликала ще з далеку свою нову подругу Настя, й радісно махала їй рукою.

- Привіт, Насте, рада тебе бачити.

- Чуєш Дін, а хто в нас в класі самий розумний? - зразу запитала вона.

- Ну Анька, наверно, а що?- трохи здивовано відповіла дівчина.

- А ти можеш після уроків зробити так щоб ми погуляли разом?- загадково сказала Настя.

- Можу.

,,,,,,,,,,,,

В шкільному дворі під деревами на лавці.

- Аня це Настя. - сказала Діна.

- Я знаю, ми як би в одному класі вчимось, що хотіла?

- Розумієш, Настя хоче вчитись, але в неї немає бази, і їй треба когось, щоб підтягнув її...

- А в Насті рот є?- трохи саркастично запитала дівчина. - Чи ти сама не можеш попросити?

- Ти можеш показати як треба вчитись? - трохи соромлячись відповіла Настя. Вона й справді не звикла в когось, щось просити.

- То найми репетиторів...

- В мене на це немає грошей, я хочу отримати гарні оцінки на контрольній через тиждень, та показати їх Назару Юхимовичу.

- А нащо тобі показувати свої оцінки йому. - запитала Аня.

- Я б не хотіла це обговорювати з тим, хто до цього не моє ніякого відношення? То ти допоможе чи ні?- повернувши свою впевненість відповіла вона.

- Просиш про послугу і сама ж впираєшся....

Раптом від куди не візьмись з'являється Валера та його гоп-компанія, поводитися нахабно як завжди, Діна з Анею трохи налякані.

- І знову здрасті. Це напевно доля зводить нас щоразу, ви на нашій лавці дівчатка значить наші. - каже він.

- ОООо і снігова королева тут, — приєднується інший дивлячись на Аню, сівши поряд кладе їй руку на плече.

- Що ви робите? - злякано майже пошепки каже Аня.

Хлопці розсідаюся поряд на лавці хтось з заду хтось на присадки коло лавки, Настя удає що не помічає. Один високий продовжує чіпати Аню, обіймає її за талію, хоча дівчина обуюється, проте він не зважає. Настя підводиться хапає за руку нахабу і викручує її. Нахаба кричить від болю і несподіванки.

- Ти хто така? Як смієш? - втручається ще один.- Зараз провчимо тебе!- з цими словами наближається здоровило до Насті.

Раптом його зупиняє Валера.

- Вона моя, не трогай. - говорить він.

- Як мило прям хозяйствено, — тихо каже дівчина і з надмірною посмішкою звертається до хлопця, — Чому це я твоя? Я своя, нікому не належу і це мої дівчата не чіпати їх. - залізним тоном заявляє вона.- Пішли дівчата. - хапаючи дівчат за руки вона швидко зникає з поля зору хлопців.

- Ти подиви яка хамка?- сказав хтось з хлопців проводячи їх поглядом.

- Ей ти, що перед нею стелишся? - сказав інший до Валери.

- Чому це її не чіпати?....

Дівчата швидко пройшли головними воротами. легенько оглядаючись. і тут Настя скомандувала

- Біжимо! - проста команда, проте обидві дівчини послухались.

Взявшись за руки вони побігли більше не оглядаючись, не звертаючи уваги на перехожих які трохи дивно дивились на дівчат. Бігли довго повертаючи невідомо куди, з вересками десь з заду чулися викрики хлопців, "добре що в кедах" думала кожна. Настя рукою показала на провулок і всі ринулись туди швидко пробігши... а коло провулка пробіг Валера і зіштовхнувся зі своїми хлопцями.

- Куди вони побігли?

- Туди,- вказав далі по вулиці хлопець.

Розбишаки побігли далі, він затримався на якусь мить щоб подивитесь в слід втікаючим дівчатам... "чому він це зробив?" - самому було цікаво. Ще мить і дівчата зникли з поля зору, а він побіг далі за своїми, спокійний і вдоволений своїм вчинком.

Дівчата вибігши з провулком забігли за ріг одного з будинків і відхекувались. Втекли. Аня ніколи ні від кого не тікала, тому її кололо в боці, але було так приємно, що її не покинули й Настя заступилась за неї. А все-таки вона молодець, може з цього щось і вийде...

- Я,- захекано сівши на бордюри почала Аня, — в темі.

- Ти про що?- Запитала Діна.

- Я допоможу тобі з навчанням.- сказала Аня дивлячись на Настю, — тільки в класного уточню.

- Правда?- перепитала Настя і почала стрибати від радості.

Потім дівчата ще довго реготали і розмовляли. Розповідали про себе і слухали одна одну, їхнє "тріо склалось" Аня — розум, Настя — сила й Діна добро, а ще й дочка директора.

Наступного дня Аня після уроків підійшла в кабінет де зазвичай сидів Назар Юхимович.

- Можна, о ви читаєте, що це? Книга по медицині?

- Це науковий журнал, мені було нудно, ти щось хотіла?

- Я вирішила допомогти Насті з навчанням заради вас. - сказала дівчина. - Я вже знаю, що вона безнадійна.

- Заради мене? - здивовано перепитав вчитель.

- Через вас я цілий день як служниця, Аня йди туди, принеси те, зроби се... А інших ви ніколи так не напрягаєте, я розумію, що то все заради ж мене, тому що я тільки вчусь і дихаю... А коли думаєте, що я не розумію завжди кажете "Просто"...

- Що ти хочеш...?

- Назаре Юхимовичу, ви мені подобаєтесь... як чоловік....

- О Господи і ти туди ж... - Назар важко видихнув й закотив очі (бо чув таке часто... і його це не тішило, в нього вже є любов — ме де ци на)

- Ну що ви, я ж не прошу зі мною зустрічатись зараз, почекаємо поки я школу закінчу. Тільки не одружуйтесь з Лізою, я поступлю в мед інститут, і після випуску ми одружимось, ви не залишитись старим  нежонатим і татові моєму сподобаєтесь він теж лікар — Тараненко — відомий.

- Аню, це вже занадто... - спробував спинити її вчитель.

- Все я вже зізналась, самі ж казали, що завжди треба зізнаватись в своїх почуттях...

- АААААааааа все беру свої слова назад це не сама класна новина...

- Ну Назар Юхимович...

- Вчити Настю чи не вчити це твій вибір, але ти хочеш укласти угоду?.. - занепокоєно запитав вчитель.

- Вам подобаються добрі люди, я хочу стати тою хто вам подобається. - спокійно відповіла дівчина.

- Не ставай тим хто комусь подобається, стань людиною яка подобається тобі. Й взагалі хто зізнається в кохані без шоколадки? Все не рахується! - твердо сказав він.