Школа

Безрозсудне життя — це знущання над самим собою, шкода від такого життя гірша смерті, це як вбивати себе самостійно, але кожен вид насилля з часом починає подобатись...
Всупереч тому, що Настине життя було безцільним, десь з глибини підсвідомості проривався слабкий голос:

"- Скільки ти ще будеш так жити?"

Настя надіялась до останнього, що її класним керівником стане хто завгодно, тільки не цей самовдоволений павич, Назар Юхимович (від думки про нього в неї викривилось обличчя), але на жаль саме він "ЧОМУ?" "Життя ніколи не дає мені того чого я хочу" - думала дівчина слідуючи по світлих коридорах за поважною жінкою.

- Ти просто дещо..,- трохи розчаровано сказала вона, подивившись на Настю суворим, проте не презирливим поглядом,- Попереджую, будеш поводити себе так як в попередній школі — вилетиш, тут з тобою панькатись ніхто не буде.

В трохи затісній учительській за столами сидять вчителі, в основному жіночки середнього віку. Кожний зайнятий своїми справами: хтось заповняє журнал, хтось дочитує роман, дві молоденьких вчительки ставши коло вікна позирають на Назара, який старанно перевіряє контрольні роботи, шепочуться і посміхаються, як старшокласниці, поважний чоловік читає спортивну сторінку в газеті, двоє обговорюють місцеві чутки, але все змінюється коли в кабінет заходить вона…

Вона — директор школи вже 20 років, суха і висока зі срібними пасмами які завжди старанно вкладенні в високу та складну зачіску. Їй за 50, але ніхто ніколи не замислюється над її віком, усі сприймають її як сувору директрису, яка тримає всіх в залізних рукавицях...

Напевне саме через це всі відкладають свої справи, крім Назара, по-перше, він занадто захоплений відповідями учнів, а по-друге, він один з небагатьох, хто не відчуває страху перед нею, ну директор, ну любить дисципліну і не таких вже бачив... За нею входить Настя руденька, маленька, скромно одягнена, видно, що почувається не комфортно, але тримає марку.

- Добрий ранок колеги, - обвівши вчителів прискіпливим поглядом вона зупинилась на молодому викладачу. - Назар Юхимович відірвіться на момент... у вас в класі віднині новенька.
Назар підвів очі та вгледівши Настю, не виявив захвату... адже вважаючи себе сто відсотково правим, не обов’язково почуватися щасливим. Він пів ночі провів у дурнуватому передчутті й навіть думав вибачитись, але попустило. Тому він важко здихнув.

- Катерино Петрівно, але мій клас і так переповнений. – З надією сказав він.

- Тому ви отримаєте премію і це не обговорюється, проведете дівчину в бібліотеку нехай одержить підручники й про розклад не забудьте. - Вона розвернулась на маленьких підборах та вийшла, залишивши Настю в оточенні педагогів, які з цікавістю розглядали нову ученицю.

-Давай документи і зачекай в коридорі. – Пожалівши її коротко промовив він не дивлячись на дівчину.
Чесно кажучи вона дуже зраділа його наказу, бо знаходитись в учительській було нестерпно... всім було цікаво, що вона за одна... прискіпливо розглядаючи її зовнішність і одяг кожний поставив їй свій вирок, скоріш всього не втішний. Тому вийшовши в просторий коридор, Настя вдихнула на повні груди повітря і трохи заспокоїлась.
Сидівши за столом і переглядаючи особову справу своєї нової підопічної Назар здивувався записам:

«IQ- 158 - розумна, але використовує інтелект на шкоду соціуму».

За декілька хвилин Назар вийшов з кабінету, удав, що не помітив нову ученицю, пройшов повз неї, потім зупинився, злегка повернувши голову в її бік.

- Ходи, нещастя, познайомлю з однокласниками, у нас зараз класна година.

Його здивуванню не було меж, адже дівчина яка вчора буда настільки різкою й впевненою в собі просто попленталась за ним не вимовивши й слова.

Вона йшла не запам'ятовуючи повороти і розташування кабінетів, думки вирували навколо постаті "павича"… Він поводив себе ніби нічого не сталось, наче вони і не знайомі… хоче невже їх зустрічі можна назвати знайомством???

Він першим зайшов в гамірний клас, в якому одразу ж з його появою запанувала тиша, староста доповіла про відсутніх, всі сіли.
- Хочу познайомити вас з новою ученицею нашого класу, вона приїхала з столиці, решту ти можеш сама розповісти.

Діна уважно подивилась на нову однокласницю в якій одразу впізнала вчорашню рятівницю, на жаль не тільки вона впізнала дівчину, але й учорашні забіяки теж закривили лиця.

- Я Хмелько Анастасія, — коротко сказала дівчина, розглядаючи однокласників у відповідь, дівчатам вона в основному не сподобалась, тільки Діна дивилась на неї з захватом, а Анна більш менш без ненависті, хлопці відреагували більш привітно, особливо Валера, той взагалі в долоні заплескав і навіть запропонував Насті сісти коло нього. Це ще більше обурило дівчат.

- Ну я так розумію це все.- єхидно запитав Назар Юхимович, — коротко і ясно, поки що сідай за останню парту, скоро у нас відбудуться зміни, тому можливо твоє місце зміниться.
Розчарований оооохххх прокотився по класній кімнаті 8-б.

- Ще дещо "ТРОИЦА",- вчитель подивився на вчорашніх забіяк.- Ви вляпались...- після уроків в лабораторію...
- Так не чесно! - закричали в один голос хуліганки, — чому ми? Чому тільки ми?

- А хто ще по-вашому повинен?- Трохи здивовано запитав Назар.