13 років тому

Звичайна міська школа в спальному районі столиці. В кабінеті директора сидить руденька дівчина, жує гумку. У вухах дешеві навушники які довгими дротами тягнуться до старенького касетного плеєра, дівчинка трохи дивно одягнена як для школярки: джинси з дивними нашивками, майка з черепом й незрозумілі браслети на руках. Музика лунає на весь кабінет, в який щойно зайшла поважна, гарно вбрана пані з ідеально вкладеним волоссям.

- Зніми! - Суворо каже деректорка.

Дівчина підводить на неї свої небесні очі, які випромінюють неповагу і злість, навушники не знімає, просто сидить, дивиться. Жінка підходить та з силою вириває їх. Глухий звук й плеєр розлітається по підлозі на декілька частин.

- Засранка! Я сказала стояти! Мені сьогодні надзвичайно радісно, що вже завтра й ноги твоєї не буде в моїй школі. Я б тебе, не в іншу школу, а одразу в в’язницю.. але подумала про твою маму, яка працює, щоб забезпечити таку нікчему, як ти, - зі злістю вимовляє жінка. – Бери теку й йди геть.

  Дівчина схиляється за навушниками які лежать на землі, підіймає плеєр і батарейки які з нього вилетіли, не промовляючи ні слова бере невеличку стандартну папку та йде з кабінету. Коли доходить майже до дверей, жінка каже:

- Навіть не подякуєш, хамка?

Учениця обертається, робить крок на зустріч директрисі, дивлячись їй прямо в очі випалює:

- Живіть щасливо, прямо до вашої скорої смерті! -З’їддю вимовляє вона.

Директорка замахуються, щоб дати дівчині ляпаса, але вона міцно хапає її за руку:

- Все! Я більше не  ваша учениця! – Заявляє вона.

- Я вже бачу, як через рік ти сидітимеш в колонії. – Сердито випалює деректриса.

-Ага, а ви все одно по ночах будьте обережніші, здоров'я здоров'ям, а нещасні випадки можуть чекати вас в несподіваному місці. - Спокійно попереджає дівчина і виходить з кабінету назавжди.

Вона не думає про майбутнє, про те, що буде через рік, ба, навіть через день. Її це  більше не торбує, вона просто продовжить існування й плистиме по бурхливій річці за течією поки та її не знищить остаточно. Їй вже все одно.

- Дитя диявола! - Кричить їй в слід директриса.

Дівчина йде коридорами вже не рідної школи. На виході зустрічає злу маму, хоча цю жінку вона вже давно не називає «мама», ця жінка вже давно стала для неї чужою, а можливо вона й не була для неї рідною…

- Ну що догралась?- Дівчина ігнорує мамині слова.- Може сядеш в машину? Насть, поговоримо? - Вже трохи м'якшим тоном каже жінка.

- Сама їдь.- Холодно відповідає вона. – Я прогуляюсь, а ще краще загублюсь.

-  Скільки ти ще будеш так жити? Скільки я ще маю тебе бавити?

- Оточуючі вважають тебе прекрасною мамою, розмовляєш з вчителями й лестиш їм, думаєш, цього достатньо? – Запитує дівчина й з викликом дивиться в очі жінки, а та відвертає погляд…

....

Настя їде в маминій машині вона трохи пошарпана, але на ходу, дорога їй здається невідомою, але це її не бентежить.

- Як ти збираєшся жити далі? – Запитує чужим голосом мама.

- Якнебуть, -  Байдуже відповідає дівчина.

- Хочу бути добра, стараюсь тебе зрозуміти...

Та дівчина вже не чує, у вухах її бамкає музика. Мама різко звертає на обочину і зупиняє машину. Вириває навушники та викидає їх разом з плеєром на проїжджу частину, де їх моментально трощать колеса інших машин, які на швидкості пролітають повз. А ще дає декілька разів по шиї своїй донці. Але коли та підводить на неї очі повні ненависті, перестає.

 Вона вже давно її не розуміє, а може й не розуміла ніколи. Вона силкується пригадати той момент, коли вони ще були близькі, але в неї не виходить. Одразу після народження доньки вона почала надолужувати навчання, а донькою займався її чоловік та його мати. Всі кажуть про материнський інстинкт, що після народження дитини між нею і матірю утворюється міцний зв'язок… але в неї такого не було.. її це зовсім не цікавило. Вона з легкістю залишала новонароджену на свекруху й днями не зявлялась до доньки.

-Тоді просто вбий мене, вбий як вбила тата, давай вбий мене і заживеш новим життям, - випалює дівчина чим змушує жінку винернути зі своїх думок-спогадів.

-Чому ти навіть не плачеш? – Здивовано питає вона.

-Тому, що в середині я вже мертва! – Випалює донька.

Жінка заводить машину, підлаштовується у потрібний ряд їде мовчки. Через декілька годин старенька іномарка зупиняється в простенькому двірі невеличкого містечка. Мама виходить з машини, донька теж. Жінка мовчки витягує речі, спаковані у дві сумки та пакет.

- Що я робитиму в цьому захалусті? - Здивовано запитує дівчина.

- Це кінець для нас. Я більше не можу, - каже жінка й повертається до авто.

- Кінець настав, коли ти привела того дядька до дому.

-Він не "той дядько" він твій вітчим, ти повинна бути йому вдячною, адже він піклувався про тебе, от чому він тебе боїться ти ж неадекватна. - На цих словах жінка сідає в автомобіль розвертається і просто їде. Від'їхавши декілька метрів, зупиняється відкриває вікно і кидає завернутий пакет.