Глава друга. Точки запуску немає 2.4. Уламків немає

У двері знову постукали.

Цього разу відповіді не чекали.

До кабінету ввійшов старший дослідницької групи. Його чоботи й нижня частина форми були вкриті сірою гірською пилюкою. За ним зупинилися двоє солдатів із важким металевим ящиком.

Джо, який уже збирався йти, залишився біля дверей.

— Пане підполковнику, група повернулася з верхнього схилу, — доповів військовий.

— Заходьте. Ящик поставте на стіл.

Солдати обережно опустили його поряд із рапортами Стіва. Метал глухо вдарився об дерево.

Я подивився на годинник.

Минуло трохи більше години від моменту вибуху.

— Місце удару знайшли?

— Так. Приблизно за три сотні метрів від радіолокаційної станції, вище по схилу. Прямого влучання в станцію не було.

Стів нахилився над картою.

— Покажіть.

Старший групи підійшов до столу й провів пальцем уздовж дороги, що підіймалася до верхнього поста.

— Тут дорога робить поворот. Далі починається кам’янистий схил. Воронка трохи вище, ближче до старого кратера.

— Наскільки велика?

— У темряві визначили лише приблизно. Діаметр близько десяти метрів, можливо, трохи більше. Частину краю вже обсипало. Порода нестабільна, тому близько ми підходили лише зі страховкою.

— Для вибуху, який відчуло все селище, це небагато, — сказав Стів.

— Ми також так вирішили, — відповів військовий. — Удар зірвав верхній шар породи, пошкодив дорогу й розкидав каміння по схилу. Але характер руйнувань не пояснює хвилю, яка дійшла до бази й селища.

Я кивнув на металевий ящик.

— Що вдалося зібрати?

Старший групи відкрив кришку.

На дні лежали шматки деформованого металу, уламки ізоляції, обірвані дроти, каміння й темні грудки спеченого ґрунту.

— Усе, що знайшли біля воронки, на дорозі та нижче по схилу. Метал належить нашій огорожі, кабельним коробам і технічним конструкціям станції. Серед знахідок немає жодної деталі, яку можна було б упевнено віднести до невідомого об’єкта: ні фрагментів корпусу чи двигуна, ні елементів керування, маркування або очевидних слідів пального. Вранці візьмемо більше проб і повторно прочешемо ліс, але зараз доказів ракети в нас немає.

Я перебрав кілька уламків.

Жоден із них не виглядав чужим.

— Могло згоріти повністю? — запитав Джо.

Старший групи подивився на нього.

— Я не знаю такого апарата, який залишив би воронку й не залишив би хоча б частини себе.

— Тоді, можливо, це взагалі була не ракета.

— Можливо. Але щось ударило в гору.

У кабінеті ненадовго стало тихо.

Генератор за стіною працював нерівно. Світло аварійної лампи ледь помітно тремтіло.

— Ви згадували про пошкодження породи, — сказав я. — Що саме сталося зі схилом?

— Від воронки вниз ідуть кілька нових тріщин. Більшість вузькі, але одна відкрилася на кілька десятків сантиметрів. Місцями ширше.

— Наскільки глибока?

— Не визначили. Променя ліхтаря не вистачило, щоб побачити дно. Усередину йде потік теплого повітря.

— Теплого?

— Так, пане підполковнику. Не гарячого, але помітно теплішого за нічне повітря на схилі.

Стів поглянув на мене.

— Можливо, підземна порожнина.

— Або стара вулканічна тріщина, — відповів старший групи. — Без геолога сказати неможливо.

— Щось іще?

Військовий вагався.

— Є звук.

— Який?

— Слабкий дзвін. Його чути не постійно. Коли вітер стихає і наближаєшся до найбільшої тріщини, зсередини наче доноситься металевий відгук.

— Під землею може бути частина старих військових конструкцій? — запитав Стів.

— За нашими картами там нічого немає. Ні кабелів, ні бункерів, ні старих сховищ.

— Можливо, вітер проходить між камінням, — сказав Джо.

— Можливо, — погодився військовий. — Але звук з’являвся й тоді, коли на схилі було тихо.

— На що схожий?

Він на мить замислився.

— Наче хтось дуже далеко вдарив по великому шматку металу. Один раз. Потім тиша. Через кілька хвилин — знову.

Я мимоволі подивився на закритий компас.

— Хтось заходив у тріщину?

— Ні. Схил продовжує осипатися, а прохід надто вузький. У темряві це невиправданий ризик.

— Правильно зробили.

Я повернув карту до себе.

— До світанку місце перекрити. Залиште верхній пост і двох людей нижче на дорозі. Без дозволу нікого до воронки не підпускати — ані військових, ані місцевих.

— Так, пане підполковнику.

— На світанку продовжите дослідження. Потрібні точні розміри воронки, повний огляд схилу, проби ґрунту й перелік усіх знайдених предметів. Окремо перевірите тріщину, але всередину не входити, доки схил не оцінить спеціаліст.

— Зрозумів.

— Спробуйте записати звук.

— Візьмемо польовий записувач, якщо він працює. Через перешкоди гарантувати не можу.

— Спробуйте.

Військовий закрив ящик і віддав честь.

— Дозвольте йти?

— Ідіть. Передайте людям, що зміна на верхньому посту буде через дві години.

Дослідницька група вийшла.

Двері зачинилися.

На столі залишився ящик із камінням та уламками нашого ж обладнання.

Джо дивився на нього кілька секунд.

— То що саме вони знайшли?

— Місце вибуху, — відповів я.

— І нічого з того, що вибухнуло.

— Саме так.

Він провів долонею по потилиці.

— Людям цього краще поки не казати.

— Людям потрібно сказати, що дослідження продовжиться вранці.

— Це я й мав на увазі.

Я повернувся до Стіва.

— У нас є записи станції, свідчення очевидців, дані про пошкодження, доповідь із селища й первинні результати дослідження місця удару. Більше цієї ночі ми не отримаємо.

— Погоджуюся.

— Підготуйте повний пакет для штабу. Нічого не скорочуйте: первинні рапорти, схеми секторів, розрахунок швидкості, опис відмови станції, список постраждалих і доповідь групи з гори.