Розділ 16

Після дитячої кімнати ми попрямували оглядати щось схоже на спортзал. Я тут раніше теж не була.

Чи була я, взагалі, на третьому поверсі? Навіть не пам’ятаю. Скоріш за все, ні. Інакше вже давно скористалася б цим місцем для підтримки спортивної форми. Схоже, Федеріка навіть не припускала, що спортивний інвентар, якого тут було вдосталь, міг би мене зацікавити.

А він зацікавив, і ще і як! Шкода лише, що тренажерів тут немає. Проте, м'ячі, скакалки, гантелі, обручі та гімнастичні палиці були в наявності. Були також шведська стінка та канат, прикріплений до стелі. Тут маленькій гномці вручили скакалку червоного кольору з прозорими ручками, всередині яких були різноколірні метелики.

Подальша прогулянка нічого цікавого для мене не принесла. Я просто ходила й уважно прислухалася до щебетання Морі, сподіваючись віднайти у ньому щось корисне. І мало не пропустила потрібну інформацію.

– Татко дуже її любить, тільки рідко вона у нас буває, – між іншим, повідомила Морі, з цікавістю розглядаючи обладунки, що стояли біля стіни.

Тільки після цього до мене дійшло, про що ми говоримо. Виявляється, Ронібур дуже шанує каву! Я запитливо подивилася на економку. Вона тільки руками розвела й одними губами прошепотіла:

– Дуже дорого.

Я з розумінням кивнула. Отже, потрібно запитати Кордевідіона. Якщо це буде занадто дорого, нехай він сам вирішує.

Як тільки подумала про Діна, одразу згадала той поцілунок, яким він мене нагородив біля дверей кабінету. Щоки запалали від раптового тепла, що охопило все тіло.

«Ось хто так робить? Розтривожив і змився». – знову подумала я.

Відчуття від поцілунку повернулися, і я швидко відвернулася від групи, яка супроводжувала мене, до напрочуд потворної статуї. Удала, що уважно її розглядаю. Сподіваюся, ніхто не помітив, як почастішав мій подих і почервоніли щоки.

З якого часу я стала такою збудливою? Ще недавно дуже боялася близькості, а тепер, ось як все змінилося! Одна надія, що він теж не такий спокійний, як намагався показати.

А потім я завмерла, бо пригадала слова Діна: «Чому, коли я хочу тебе до безумства, ти знову і знову відмовляєш мені?». Навіть якщо я зараз сердита на нього за те, що він не довів справу до кінця, то що вже говорити про перевертня, який знаходиться поруч зі своєю істинною парою під час повного місяця?!

Можливо, я ще не пробачила його за напад біля басейну, але зрозуміла причину його вчинку. Від цього усвідомлення хвиля збудження знову накрила мене з голови до ніг. Я несвідомо схопилася за підвіску на кольє і міцно стиснула її. Прагнучи заспокоїтися, я ледь не підскочила від несподіванки, коли за спиною почувся знайомий низький, оксамитовий голос:

– Ваша Величносте, чи можу я вас викрасти?

Я обернулася і потонула в чорних очах, що іскрилися жовтим. Розгублено глянула на своїх супутниць. Економка і Террі вдавали, що нічого незвичайного не відбувається. Морі відступила і сховалася за спину служниці. Це ж треба! Дивно. що деякі люди почувають себе безпечніше біля скелета, ніж поруч з королем Тарлії.

– Навіщо викрадати? – нарешті знайшла я свій голос.

– Ваша Величність, Ви збиралися на обід. Дозвольте допомогти вам з одягом.

– Ем... – в повній розгубленості не знаю, як реагувати на таку пропозицію, – здається, в мене є покоївка для таких справ.

– Твоя покоївка буде нас охороняти, поки ти переодягатимешся.

З ним точно не засумуєш! Тільки-но я починаю думати, що вже знаю, на що мій чоловік здатний, як він знову щось витворить. Вочевидь, вирішивши, що мовчання означає згоду, Дін обійняв мене за плечі і потягнув до дверей.

– Селіє, відведи дівчинку до батька, – кинув він через плече економці. – Я запросив гномів на обід. Потім пришлеш когось зі слуг до Ронібура, щоб провести. Террі, ти йдеш з нами.

Більше жодної секунди не затримуючись, мій чоловік підхопив мене на руки й поспішив до виходу. Я навіть не встигла і слово сказати, як Дін уже швидко спускався сходами на другий поверх. Про вирази обличчя стражників, що стоять біля сходів, я, взагалі, мовчу.

Впевнена, що менш ніж за пів години всі мешканці палацу дізнаються, що Його Величність буквально бігом відніс свою дружину до спальні. Цікаво, скільки людей повірить, що він це зробив, щоб допомогти мені просто переодягнутись?

Щойно Террі спробувала нас наздогнати, Дін відчинив двері в мою кімнату ногою і зайшов всередину. Покоївка, яка не встигла відкрити двері, швидко їх за нами зачинила. Дін обережно поставив мене на підлогу і відійшов на крок.

– І що це зараз було? – здивовано запитала я.

– Невже не розумієш? – смагляве обличчя чоловіка осяяла спокуслива усмішка.

– Я зрозуміла лише те, що ти раптом залишив переговори й поцупив мене з прогулянки.

– Дружино, я знаю, що ти мене бажаєш.

– З чого ти це взяв? – намагаюся вдавати нерозуміння.

– Кохана, не прикидайся. Я чітко відчув твоє збудження. До того ж переговори вже завершені.

Я ошелешено витріщилася на нього. Як він це відчув?

Напевно, щось виказало мене, чи, може, він справді відчуває мої емоції, бо усмішка повільно зникла з обличчя Діна.

– Маленька, що сталося?

– Ти теж емпат? – злякано вдивилася я в його очі. – Ти не казав мені про це.

– Мила, – Дін простягнув руку, намагаючись доторкнутися до мене, але я відступила.

– Наталю, не роби цього, я тебе дуже прошу.

– Чого саме? – ледве вимовила я, відчуваючи, як губи не слухаються, і зробила ще крок назад.

– Не віддаляйся знову, – він спробував наблизитися, але я знову відійшла.

Швидко скоротивши відстань між нами, чоловік присів навпочіпки й обійняв мене за талію обома руками.

– Мила, що сталося? – Дін підняв голову і подивився на мене знизу. – Ми з тобою пов'язана пара. Немає нічого дивного в тому, що я відчув твій настрій. Я не емпат. Як тобі це пояснити? – після короткої паузи він продовжив: – Просто я відчув певність, що в той момент ти була дуже збуджена. І, як розумієш, у мене одразу виникла відповідна реакція. Що поганого в тому, щоб відчувати бажання коханої людини?