Розділ 8

Ліфт неспішно підіймався вгору. Кордевідіон, притулившись спиною до стінки, ніжно обіймав свою притихлу дружину, занурившись у роздуми. Наталя не вийшла з Грота одразу після того, як мрія розтанула. А коли з’явилася, вже була цілком спокійна, принаймні ззовні, жодних слідів сліз не залишилось.

Звісно, вона не захоче дізнатися, що чоловік став свідком її короткочасної слабкості. Тому, як заговорити про те, що він бачив її танець, Дін ще не вирішив. Але, без сумніву, така розмова була необхідна.

Те, що вона робила в Гроті, напевно вимагало довгих років підготовки й займало важливе місце в її колишньому житті, тому просто так це не забудеш.

Тарлія була частиною Середніх Королівств, і тут, звісно, зима була досить холодною. Але річки замерзали лише в найхолодніші дні й траплялося це досить рідко. Ходити по такому льоду було небезпечно.

Ось на батьківщині його матері зими були, дійсно, суворими, і Дін знав, що лід на водоймах міг залишатися місяцями. Коли мама їздила відвідати рідних і брала його з собою, Дін бачив, як діти прив'язували до взуття дерев'яні палички та ковзали по гладкій поверхні величезного озера.

Побачивши це вперше, майбутній король Тарлії загорівся бажанням зайнятися тим самим і негайно поділився цим з матір'ю. Підхожі палички з мотузками швидко знайшли у сина однієї з покоївок, і гордий Дін, разом із двома слугами, вирушив на озеро.

Повернувся він звідти вже не таким гордим. Дослідник мало не відбив собі все нижче талії та повністю втратив віру у свої геніальні здібності. Синці на руках і ногах сходили ще кілька тижнів, і такі екстремальні експерименти з льодом він більше не повторював.

А тут така майстерність! З цим треба щось робити! Очевидно, маг-стихійник, якого йому порадила запросити мати, щоб відшукати гаряче джерело, яке живило басейн, тепер знадобиться йому ще для однієї справи, не менш важливої.

Єдине, що заспокоювало: Наталя вийшла з печери, попрямувала прямо до нього, який вже увійшов до ліфта, і, обхопивши його за талію, притулилася щокою до його грудей.

– Дякую!

Це було єдине, що вона сказала. Дін у відповідь лише кивнув і притиснув до себе дружину міцніше.

Наталка

– У тебе зараз немає жодних термінових справ? – запитую у чоловіка, коли ми вже йдемо стежкою, що веде нас від дверей, за якими виявилося таке диво, як Грот Мрій.

– Ти щось хотіла?

– Зовсім не хочеться повертатися. Прогуляєшся зі мною, або, може, когось зі стражників мені даси, якщо зайнятий. Не дозволиш же мені гуляти одній, так?

– Правильно думаєш, – посміхнувся Дін. – Щодо стражників, – задумливо сказав, – це теж питання.

– Людей знайти проблема? – запитую.

– Проблема не в тому, щоб знайти людей, а тих, кому довіряєш. Їх ще й вчити треба. Нового капітана стражників слід призначити. Бернард сам ледь справляється і зі стражниками, і з гвардійцями.

– Дін, – раптом згадала я, – а чому ти наказав Меріду поставити маяк Бренту разом із магічною міткою? Підозрював його в чомусь? Адже не було доведено, що він щось… – не встигла договорити, коли ми завернули за ріг і потрапили на заднє подвір’я. – Дін, ти з глузду з’їхав?

Затиснувши рот руками, я вражено витріщалася на місце, де ще недавно був термальний басейн, оточений доріжками з різьблених плит, кругла дерев’яна альтанка з ажурними стінами й дахом, на якому красувалася велика птаха з розкритими крилами.

Ні басейну, ні альтанки, ні плиток, ні пташки! Кілька повалених великих дерев, лежали, як воїни, що загинули в нерівній боротьбі з розлюченою Величністю.

– Так ти кажеш, що трохи засмутився? – нарешті до мене повернувся голос. – А що буде, якщо ти сильно розсердишся? Весь палац підірвеш і мене разом із ним?

– Наталю, годі, ти чудово знаєш, що я ніколи тебе не скривджу.

– Ага, так само ти казав і раніше, а потім вкусив мене, – висловила я претензію, і не без підстави.

– Це було лише один раз, – відповів він, і щоки його раптом потемніли.

Чи не почервоніти він вирішив? Це мене здивувало більше, ніж усі руйнування, які я тільки-но бачила.

– Таке більше не повториться, – рішуче запевнив Дін

– Мавр свою справу зробив, мавр може піти, – процитувала я з виразом.

– Який мавр?

– Той, що все довкола зруйнував.

– Дружино! – підвищив голос Кордевідіон. – Ти з мене смієшся?

– Тут не до сміху, – кивнула я на зруйнований басейн. – Тепер без басейну залишимось?

– Буде басейн, – запевнив він, – я вже відправив Ростона шукати мага, потрібно знайти гаряче джерело, що пішло під землю.

– Та ти ж сам маг? – здивувалася я, – Нащо тобі інший маг?

– Я з водою нічого не можу зробити, в мене інша стихія, – пояснив Дін, – Та й водник нам ще знадобиться.

– Яка ж... – почала було я, але Дін кинув погляд на сліди свого варварства і виразно вказав на них підборіддям. – Зрозуміло, вогонь.

– Саме так, – підтвердив він.

– Значить, будемо чекати, поки знайдеться спеціаліст з води.

Як мені шкода, що така краса зникла! Сподіваюся, що це справді можна відновити. Потім я запитала те, що давно мене цікавило.

– То хто ж у мене чоловік, цікаво дізнатися? – питаю я якнайспокійніше, наче це нормально, що чоловік може бути кимось іншим, окрім людини. – Який у тебе звір?

– Не знаю, Нато, – я здивовано витріщилася на нього, – я справді не знаю. Що в мене в організмі є частка крові перевертня, я дізнався тільки тоді, коли звернувся до Олівії. Вона й сказала, що для створення повноцінної сім'ї мені потрібна справжня пара, яка вже саме подорослішала в іншому світі. Потім я запитав маму, звідки в мене нелюдська кров? Як виявилося, її прабабуся була людиною і парою ватажка перевертнів, коли її чоловіка вбив новий претендент на цю роль, який згодом і став ватажком зграї. Тоді хтось із перевертнів допоміг їй втекти. Вона виїхала до Північних Королівств і там вийшла заміж, уже бувши вагітною маминою бабусею.