Взаємозалежні. Нащадки Сандрін.

6 частина

Від сигналу телефона я здригнулася й потягнулася до нього. Екран блимав непрочитаним повідомленням. Розблокувавши телефон, прочитала:

«Я внизу, спускайся».

Сонно перевела погляд на годинник. Друга ночі. Крякнувши в подушку, я вистрибнула з ліжка й кинулася збиратися.

Проспала! Курва! Ая мене з'їсть! Але чому будильник не пролунав?

Схопивши телефон, перевірила налаштування. Чудово! Я навіть не зберегла будильник!

Застібаючи джинси, одночасно натягувала водолазку. Уночі в Монреалі холодно, а мерзнути дорогою до академії мені зовсім не хотілося. Відчинивши дверцята мінібара, витягла кілька батончиків. Вони мали врятувати мене від голодної смерті й, можливо, від гніву азіатки. Хоча щодо другого я не була певна.

За всією цією метушнею не почула, як прокинулася мама. Помітила її лише тоді, коли вона з'явилася у дверях моєї кімнати, загорнута в готельний халат.

— А ти куди зібралася?

— Репетирувати. На мене чекають.

Мама мовчки оглянула кімнату позаду себе, прикрила двері й кивнула на ліжко. Я слухняно сіла на край матраца, передчуваючи допит. У мами був особливий талант ставити запитання так, що навіть найпереконливіша брехня помирала ще до першого слова.

— І хто це в нас репетирує о другій ночі? — вона вмостилася поруч. — І де ви збираєтеся грати?

— Студенти Академії Грому і Вітру, — відповіла з ноткою гордості на перше питання, хоча сама ще навіть не стала студенткою. — А грати будемо в академії. Творчість ніколи не спить.

Мама погладила мене по щоці й поправила кілька пасом, що впали на обличчя. У цьому простому жесті було стільки ніжності, що серце болісно стиснулося. Як можна любити когось настільки сильно? Відповідь я знала. Просто іноді від усвідомлення цього ставало страшно.

— Аню, ти вже два дні пропадаєш в академії, відмовилася від екскурсії, а за сім годин у тебе іспит. Ти впевнена, що все це необхідно? — Мама на мить замовкла, а тоді додала: — І хто тобі допомагає?

— Ая. Вона другокурсниця. Я не знаю, чому вона взагалі взялася мені допомагати. Просто пише, коли й куди прийти на репетицію. Потім командує, показує, як грати, і змушує переробляти все, що їй не подобається.

Я на мить замислилася, добираючи слова.

— Знаєш, мамо, вона грає так, наче створює цілий всесвіт. Між нею та роялем якась духовна спорідненість, не менше. Коли Ая торкається клавіш, здається, що час зупиняється, а повітря навколо починає пульсувати в такт музиці. На неї неможливо не дивитися. Я хочу навчитися грати так само!

Мама кілька секунд мовчала, розглядаючи мене з дивним виразом обличчя. Наче готова була в моменті зібрати наші речі і поїхати додому.

— А що мені сказати татові? — нарешті запитала вона.

Я знизала плечима й красномовно повела бровами.

— Ну, ти ж істинна пара. Невже не знаєш, як відволікти тата?

Мамині щоки миттєво порожевіли. Наступної миті я отримала легенького штурхана по плечу.

— Анно! Що за думки?! Я виховувала тебе скромною перевертницею, а не… — вона обурено похитала головою, так і не договоривши. — Іди вже, поки я не передумала тебе відпускати!

Я розсміялася, поцілувала її в щоку й підхопила сумку.

— Обіцяю зустріти вас біля академії перед виступом! Не забудь мою сукню.

Мама лише похитала головою, але в кутиках її губ сховалася усмішка. А я, вискочивши за двері, знову поглянула на повідомлення. Тепер залишалося сподіватися, що Ая ще не вирішила мене вбити.

Збігши сходами вниз, оглянула хол готелю. Ая сиділа в кріслі в зоні відпочинку, закинувши ноги на журнальний столик і, відкинувши голову на спинку, дрімала.

Не одна я останніми днями працюю на знос.

Підійшовши до перевертниці, я дістала з рюкзака батончик. Навмисне зашурхотіла фольгою, спостерігаючи за котячими вушками, що ледь помітно сіпалися. Схоже, навіть уві сні Ая не могла втримати людську подобу й перейшла в напівтрансформацію.

Справжня неко-тян! Напевно, перевертні бігають за нею цілими натовпами. А потім такими ж натовпами тікають — через її паскудний характер.

— Довго ти, — констатувала Ая, забираючи батончик із моєї руки.

Вона розгорнула солодощі, дістала аірподси й вставила один навушник у вухо, увімкнувши музику на телефоні.

Мені стало прикро. Не через батончик. Та хай йому грець! Просто неприємно, коли співрозмовник слухає музику просто перед тобою. Це видається неповагою й одразу показує, наскільки людина зацікавлена в розмові. Схоже, Ая цікавилася мною рівно настільки, наскільки їй дозволяло чути одне вухо.

Тоді чому вона допомагає? Не спить ночами заради моїх репетицій?

— Пішли, часу немає, а другий куплет треба пропрацювати, — поквапила мене азіатка.

Жуючи батончик, вона попрямувала до виходу. Біля скляних дверей зупинилася й нахилилася до власного відображення у склі, пригладжуючи волосся там, де ще недавно стирчали котячі вушка.

Я ж надулася на Аю й вийшла з готелю першою, не чекаючи коли азіатка буде задоволена своїм виглядом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше