Розділ 60

Ліна сиділа в аудиторії. Щойно вона склала останній вступний іспит. У приміщенні стояли спека й задуха. Дівчина мрійливо подивилася у вікно: ще трохи — і вона офіційно стане студенткою медичного вишу.

— Ліно, Ліно! — вирвав її з думок викладач. — Ви можете бути вільною. У вас «відмінно».

Ліна поспішно зібрала речі й вийшла в коридор. У сумці завібрував телефон.

— Ну що, склала? — запитав Макс.
— Так, — щасливо відповіла дівчина.
— Шкода, що мене зараз немає в місті. Ми б із тобою відсвяткували.
— Нічого страшного, — трішки засмучено відповіла вона. — А коли ти будеш?
— За тиждень, — тихо промовив він.
— Добре.

Ліна завершила розмову й попрямувала до виходу.

Попри відчинені навстіж вікна, у приміщенні університету було задушливо. Дівчина штовхнула вхідні двері. Вони виявилися замкненими.

— Не може бути!

Ліна спробувала ще раз. Даремно.

У холі стояв різкий запах полуниці й ванілі. Вона почала щось підозрювати, але відганяла ці думки, як надокучливих мух.

— Чорт! І нікого немає. Дивно.

Почувши шум в актовій залі, вона попрямувала туди. Щойно відчинила двері, хтось дмухнув їй біля вуха в дудку з трубочкою. Ліна перелякано зойкнула й повернулася до жартівника.

То був клоун. Той самий, що колись у маєтку Макса здійснив її дитячу мрію.

Ліна засміялася, озираючись навколо. Гарно вбрана зала свідчила про те, що тут ось-ось почнеться вистава. Тільки глядач, крім неї, був один.

Макс сидів до неї спиною. Коли вона підійшла впритул, він підвівся й повернувся до неї.

— За тиждень? — Ліна примружилася.
— Я поспішив.

Вона засміялася й ударила його долонею в груди. Корнієнко перехопив її руку, підніс до губ.

— Ти складала останній іспит. Не хотів заважати.
— А замкнути мене в університеті — це не заважати?

Макс глянув на клоуна.

Той поспішно сховав дудку за спину й показав їй ключ.

— Двері вже відчинені, — сказав Корнієнко.

Ліна похитала головою, усе ще усміхаючись.

— Що ти знову вигадав?

Він зняв із її плеча сумку й поклав на сусіднє крісло. Тоді повернувся до неї.

— Спочатку скажи: як минув іспит?
— Ти для цього цілу виставу організував?
— Ліно.
— Відмінно, — вона випросталася. — Майбутня лікарка перед тобою.
— Знаю.

Він дивився на неї так, що вона перестала усміхатися.

— Максе?

Корнієнко дістав із кишені маленьку коробочку.

Ліна опустила на неї погляд. Потім знову подивилася йому в очі.

— Ти…
— Так.

Він став перед нею навколішки.

Позаду тихо пискнула дудка. Клоун затулив її долонею.

Макс відкрив коробочку.

— Одного разу я змусив тебе стати на коліна переді мною.

Ліна ковтнула. Її пальці завмерли в його руці.

— Сьогодні моя черга. Тільки ти можеш сказати «ні».

Вона повільно видихнула.

— Я довго боявся повторити помилку батька, — продовжив він. — Так довго, що мало не втратив тебе через власну.

Ліна провела пальцями по його щоці.

Макс на мить притулився до її долоні.

— Я не обіцяю, що більше ніколи не помилюся. Але хочу навчитися слухати тебе. Навіть коли почую те, що мені не сподобається.
— Навіть тоді? — тихо запитала вона.
— Особливо тоді.

Він трохи міцніше стиснув її руку.

— Я кохаю тебе, Ліно. Вийдеш за мене?

Вона дивилася на нього, а він не квапив її з відповіддю.

— У мене попереду навчання, — нарешті промовила вона.
— Знаю.
— Іспити. Практика. Нічні чергування.
— Я вже перевірив: каву вночі теж продають.

Ліна засміялася крізь сльози.

— І я не збираюся кидати все, щоб сидіти у твоєму маєтку й чекати тебе з роботи.
— Тоді іноді чекатиму я.

Вона глянула на каблучку.

— А ще ти жахливо нестерпний.
— Це «ні»?

Ліна похитала головою.

— Це щоб ти знав: я вже не сподіваюся тебе перевиховати.

Він усміхнувся, але залишився навколішках.

— Ліно…
— Так, — прошепотіла вона. — Я вийду за тебе.

Макс видихнув і обережно надів каблучку їй на палець. Ліна потягнула його за руку вгору й, щойно він підвівся, обхопила його за шию.

— За тиждень, значить? — прошепотіла біля його губ.
— Я погано витримую розлуку.

Вона поцілувала його.

За їхніми спинами оглушливо заграла дудка. Ліна здригнулася, а Макс засміявся, притискаючи її до себе.

На сцені розсунулася завіса.

— Вистава? — вона зазирнула йому через плече.

Макс торкнувся губами її чола.

— Сподіваюся, ще одна твоя мрія сьогодні здійснилася?

Ліна поцілувала його в губи.

— Я теж сподіваюся.
— Я зроблю все, щоб так і було, Ліно.

(Ну ось і все... Історія Ліни і Макса закінчилась. Чекаю на ваші відгуки в коментарях. І чекаю вас на сторінках своєї нової книги "Шлюб у трьох",  у тому самому форматі, швидкі події і багато східної пристрасті. Підписуйтесь і слідкуйте за новинками). Дякую що були поруч зі мною!!!)