Розділ 58

Усі троє переступили поріг маєтку, але їх зупинила Олеся. Вона стояла у вітальні в повній темряві.

У світлі з відчинених дверей блиснули її сережки. Біля ніг стояла валіза.

— Максе…

Корнієнко зупинився. Ліна залишилася поруч із ним, а Олег Вікторович потягнувся до вимикача.

Світло змусило Олесю примружитися.

— Я не знала, що вони збираються зробити, — швидко промовила вона.

Макс мовчав.

— Вона сказала, що ти просто віддаси гроші. Що ніхто не постраждає.
— А ти підтвердиш, що я вбив Ліну?

Олеся глянула на дівчину й одразу відвела очі.

— Я нічого не підтвердила.
— Не встигла, — сказав Олег Вікторович.

Вона міцніше стиснула ручку валізи.

— Максе, можна нам поговорити без них?
— Ні.

Олеся зробила крок до нього.

— Після всього, що між нами було, ти навіть не вислухаєш мене?
— Я вже одного разу тебе вислухав.

Ліна відчула, як його пальці знайшли її руку.

Олеся простежила за цим рухом.

— Я боялася тебе втратити.
— Тому погодилася відправити мене у в’язницю?

Вона відкрила рот. Поглянула на дядька, наче той міг підказати відповідь.

— Мене використали.

Макс дістав телефон.

— Тоді розкажеш, як саме.
— Кому?

Він уже притиснув телефон до вуха.

— Поліції, — відповів він їй.

Вона кинула валізу й схопила його за зап’ясток.

— Ні. Максе, не треба!

Корнієнко прибрав її руку.

Він завершив розмову й подивився на Олесю.

— Іди. Але не думай, що на цьому все закінчилося.

Олеся затулила рот долонею. Кілька секунд дивилася на нього, потім опустилася навколішки.

— Будь ласка. Я піду. Ти більше мене не побачиш. Тільки скажи їм, що це помилка.

Макс відступив.

Олеся повернулася до Ліни.

— Скажи йому… Ти ж знаєш, я не хотіла, щоб тебе вбили.

Ліна дивилася на жінку біля своїх ніг.

— Встань.

Олеся завмерла.

— Ти мене пробачиш?
— Я сказала: встань!

— Максе, — Олеся притиснула долоню до живота. — А наша дитина? Ти про неї подумав?

Його погляд опустився на її руку.

— Досить.
— Ти можеш ненавидіти мене, але вона ні в чому не винна.
— Лікар уже все розповів. І про довідку, і про гроші. І про те, як ти обманом зайняла місце Ліни біля мене.

Олеся повільно прибрала долоню з живота.

— Я хотіла, щоб ти залишився…

Макс стиснув руку Ліни.

— А я через тебе вигнав її.
— Я б народила тобі дитину! — вихопилося в Олесі. — Ми могли б…

Вона замовкла, дивлячись на їхні з’єднані руки.

— Пішла геть звідси.

Макс підійшов до Олесі й відкинув ногою її валізу. Вона впала, розкрилася, і речі висипалися на підлогу.

— Я буду добрим до тебе й дозволю забрати із собою все, що тобі подарував, — прошепотів він їй.

Олеся опустилася навколішки й почала збирати розсипані речі. Потім підхопила валізу й поспішно залишила їх.

— Ну що, тепер усі в душ! Зустрінемося на кухні через пів години, — веселим голосом розбавив важку, тягучу атмосферу Олег Вікторович.

Ліна зайшла у ванну кімнату й зняла брудний одяг. Під ним був бронежилет. Коли вона збирала речі, йдучи від Корнієнка, машинально кинула його до сумки, навіть не підозрюючи, як він їй знадобиться. Вона вчасно його одягнула саме перед викраденням Марка.

Знявши й бронежилет, вона залишилася оголеною перед дзеркалом і чекала, поки ванна кімната заповниться теплою парою від гарячої води.

У цей момент двері відчинилися, і всередину зазирнув Максим. Дівчина скрикнула й прикрилася рушником.

Корнієнко підійшов до неї. Між їхніми тілами залишилася лише тонка махрова тканина.

— Я був повним ідіотом, — сказав він, вдихаючи аромат її волосся.

Його вуста ковзнули по її шиї. Ліна одразу вкрилася мурашками від лоскоту.

Та вона відсторонилася.

— Я не готова обговорювати наші стосунки, — в її погляді читалася образа.
— Ліно…

Він притягнув її до себе за талію.

— Я все життя проситиму в тебе пробачення. Хочеш, я стану на коліна?
— Ні, — вона зупинила його. — Мені це не потрібно.

Ліна повернулася до нього спиною.

Корнієнко почав цілувати її плече.

— Я звик оцінювати людей лише розумом, прораховувати кожен свій крок наперед. Але забував слухати своє серце. Хоча воно кричало мені ще з нашої першої зустрічі.

Ліна відпустила рушник, і він упав на підлогу…