Розділ 56

Корнієнко тримав у руках пістолет. Єдина думка, яка колола зсередини, — приставити його до скроні. Руки тремтіли, а сльози беззвучно капали.

Усе втрачено. Всього одним пострілом у груди Ліни. Жінки, яку він не хотів слухати, якій не довіряв і яку вигнав зі свого маєтку. А зараз був готовий віддати своє життя за неї. Аби вона розплющила очі.

Макс приставив дуло до скроні й заплющив очі. Його тіло трясло від адреналіну. Він відчував їдкий холод, але шкіра палала від незрозумілого жару.

— Це кінець, — прошепотів він.
— Максе, кинь зброю!

Він почув до болю знайомий голос, але подумав, що в нього вже їде дах.

Розплющив очі. Перед ним стояла Ліна.

Вона повільно забрала з його рук пістолет і відкинула подалі. Він упав перед нею на коліна й заплакав, як хлопчик. Як колись тут, коли залишався сам удома.

— Я, мабуть, зійшов із розуму. Але скажу, хоч ти й несправжня… Я кохаю тебе. Сильніше за мільйони на моєму рахунку. І сильніше за життя.

Він уткнувся обличчям у її м’яке худі, і тканина намокла від його сліз.

— Пробач, — тихо прошепотів.

Раптом на вулиці почулися постріли й незнайомі чоловічі голоси.

— Стояти! Поліція! — долинуло ззовні.

Корнієнко різко підвів погляд.

— Я жива, — промовила Ліна й допомогла йому підвестися.
— Ти? Як? — Максим подивився їй просто в очі, намагаючись не збожеволіти від подиву.

Раптом до вітальні зайшов Олег Вікторович.

— Усі цілі? — суворо запитав він, оглядаючи кімнату.
— Дядьку?!

Корнієнка вдруге вдарило шоком.

— Як бачиш.

Він підійшов до племінника й потріпав його за волосся, ніби приводячи до тями.

— Але ж ти сидів у в’язниці за замах на вбивство Ліни!
— Я вийшов під заставу. Доказів замаху виявилося недостатньо. Залишилося обвинувачення в хуліганстві, синку.

Макс дивився на нього, не кліпаючи.

— Твою матір і Марка затримали, — спокійно додав Олег Вікторович.
— Як?!

Макс подивився на Ліну. На місце, куди матір вистрілила, а потім — на свої пальці, якими вона змусила його стиснути пістолет.

— Вона ж навіть не вагалася, — тихо промовив він.

Корнієнко відчув, як до спини підкрадається новий напад скаженого холоду, від якого забракло повітря. Він швидко підбіг до закутка, куди Ліна відкинула зброю, схопив її й кинувся надвір.

— Максе, не роби цього! — викрикнула дівчина йому вслід.

Корнієнко тримав у руках пістолет. Єдина думка, яка колола зсередини, — приставити його до скроні. Руки тремтіли, а сльози беззвучно капали.

Усе втрачено. Всього одним пострілом у груди Ліни. Жінки, яку він не хотів слухати, якій не довіряв і яку вигнав зі свого маєтку. А зараз був готовий віддати своє життя за неї. Аби вона розплющила очі.

Макс приставив дуло до скроні й заплющив очі. Його тіло трясло від адреналіну. Він відчував їдкий холод, але шкіра палала від незрозумілого жару.

— Це кінець, — прошепотів він.
— Максе, кинь зброю!

Він почув до болю знайомий голос, але подумав, що в нього вже їде дах.

Розплющив очі. Перед ним стояла Ліна.

Вона повільно забрала з його рук пістолет і відкинула подалі. Він упав перед нею на коліна й заплакав, як хлопчик. Як колись тут, коли залишався сам удома.

— Я, мабуть, зійшов із розуму. Але скажу, хоч ти й несправжня… Я кохаю тебе. Сильніше за мільйони на моєму рахунку. І сильніше за життя.

Він уткнувся обличчям у її м’яке худі, і тканина намокла від його сліз.

— Пробач, — тихо прошепотів.

Раптом на вулиці почулися постріли й незнайомі чоловічі голоси.

— Стояти! Поліція! — долинуло ззовні.

Корнієнко різко підвів погляд.

— Я жива, — промовила Ліна й допомогла йому підвестися.
— Ти? Як? — Максим подивився їй просто в очі, намагаючись не збожеволіти від подиву.

Раптом до вітальні зайшов Олег Вікторович.

— Усі цілі? — суворо запитав він, оглядаючи кімнату.
— Дядьку?!

Корнієнка вдруге вдарило шоком.

— Як бачиш.

Він підійшов до племінника й потріпав його за волосся, ніби приводячи до тями.

— Але ж ти сидів у в’язниці за замах на вбивство Ліни!
— Я вийшов під заставу. Доказів замаху виявилося недостатньо. Залишилося обвинувачення в хуліганстві, синку.

Макс дивився на нього, не кліпаючи.

— Твою матір і Марка затримали, — спокійно додав Олег Вікторович.
— Як?!

Макс подивився на Ліну. На місце, куди матір вистрілила, а потім — на свої пальці, якими вона змусила його стиснути пістолет.

— Вона ж навіть не вагалася, — тихо промовив він.

Корнієнко відчув, як до спини підкрадається новий напад скаженого холоду, від якого забракло повітря. Він швидко підбіг до закутка, куди Ліна відкинула зброю, схопив її й кинувся надвір.

— Максе, не роби цього! — викрикнула дівчина йому вслід.