Розділ 53

— Звідки ви знаєте, що я її кохаю?! — фиркнув Макс. Він намагався блефувати.
— Максе, ти серйозно? — Марк підійшов до нього впритул. Той продовжував сидіти навколішках. — Отже, почнемо спочатку. Коли твій батько помер, твоя прекрасна матір стала б першою в черзі на спадок після твоєї смерті. Бо вона все ще залишається твоєю законною матір’ю. Усе складалося ідеально: ти неодружений, бездітний одинак.
— Тобто моя власна матір хотіла мене вбити через спадок? — Корнієнко гірко усміхнувся.
— Не зовсім, синку, — раптом ніжно промовила вона. — Саме тому ми знайшли кращий варіант — використати Ліну.
— Але я мало не загинув у ДТП, — він поглянув спідлоба на жінку, яка дала йому життя, але була абсолютно чужою.
— Я була вимушена. Твій батько виділяв мені зовсім мало грошей.
— Він тобі весь час платив? — голос Макса був натягнутий.
— Так, а коли помер, я залишилася майже без фінансування, — вона криво усміхнулася. — Твій тато платив мені за твій же спокій.
— Яка ж ти сука, — у Корнієнка почервоніли очі.
— Прикуси язика, синку. Я все-таки твоя матір, а їх не обирають, — вона дуже бридко засміялася. — Коли ми дізналися, що ти плануєш перекинути все на підставну особу, були в шоці. Те ДТП підлаштував Марк. Йому це легко вдалося, адже він крутився біля тебе дуже близько. Але все пішло не так через Ліну, — вона злобно подивилася на дівчину. — Ти вижив, а гроші перейшли до неї. Спочатку ми знали лише, що угода щодо спадку відбулася. Але в кого саме опинилися гроші — ще не знали.
— А потім я прийшов до тебе й побачив твою «родичку» на колінах, — Марк засміявся. — Ти завжди будував хороші стратегії, але так по-дурному проколовся.

Марк почухав мізинцем брову.

— Нізвідки взялася ця родичка, яку ти чомусь змусив стати на коліна. Це взагалі було не у твоєму стилі. І я почав діяти. Купив Ліні дорогу сукню. До речі, на банкеті ця сукня була міткою для твоєї матері: у медсестри твої грошики. Твоя матір теж там була.

Корнієнко підвівся й підійшов до Ліни, незважаючи на пістолет. Його холодні долоні почали витирати з її щік гарячі сльози.

— Я нас витягну. Я щось придумаю, — прошепотів він їй.

Ліна дивилася на нього. У її роті був кляп, вуста не могли говорити, але її погляд додав йому рішучості.

— Ти мені віриш?

Ліна кивнула головою.

— А замах? Коли машину обстріляли. Це теж ви?
— Це було геніально, ти так не вважаєш? — Марк самовдоволено усміхнувся. — Розіграти справжній замах, який лише трішки не вдався. Одним махом відвести від себе підозру. І трохи тебе розворушити в почуттях до Ліни. І нам це вдалося. Хоча твоя фортеця, до речі, почала падати ще на банкеті.

Марк підійшов до Корнієнка й тицьнув йому в груди документ і ручку.

— Годі балачок. Підписуй.