Розділ 52

Корнієнко стиснув кулаки й кинувся в її бік. Жінка зупинила його дулом пістолета.

— Твоя Ліна на другому поверсі. Але я тобі її покажу лише тоді, коли ти це підпишеш.

Вона простягнула йому ручку й документ, які тримала в одній руці, а іншою приставила пістолет до його скроні.

— Ти завжди був таким слухняним хлопчиком. Не підведи матір і цього разу.
— Що це?
— Платіжна інструкція. Ти просто переказуєш на мій рахунок усі кошти, які дісталися тобі від татка, а я віддаю тобі Ліну. Якщо ні — ми вб’ємо вас обох.

Макс озирнувся, почувши шум. То був Марк: він тягнув за волосся зв’язану Ліну. Волосся розпатлане, на губі запеклася темна стружка крові, руки міцно стягнуті за спиною мотузкою. У роті — щільний кляп.

Вона сіпнулася, коли побачила його, і в її розширених від жаху очах читалося не прохання про допомогу, а дикий, розчарований розпач: «Тікай! Це пастка!»

Вигляд коханої став для нього важчим за спогади дитинства. Він опустився навколішки й обхопив голову обома руками, скуйовджуючи волосся. Ніби змушував себе краще думати у форс-мажорній ситуації.

— Тобто із самого початку це були ви? — він поглянув на Марка й на матір.

Жінка засміялася.

— Я зустрічався з твоєю матір’ю декілька років, — сказав Марк. — Ти ж знаєш, я люблю досвідчених жінок. Вони такі вправні в ліжку.
— Заткнись, — огризнувся Макс.

Він поглянув на Ліну, взяв папір і вже хотів його підписати. Та дівчина глухо закричала крізь кляп і захитала головою.

— Зніміть їй кляп, — суворо сказав Макс.
— Підписуй! — рявкнула матір, як стара, потріпана лисиця.
— Ні, я нічого не підпишу. Я хочу почути її голос.
— Ти готовий померти й забрати із собою жінку, яку кохаєш? Через гроші?