Розділ 51

Марк скинув на мобільний Корнієнка геолокацію — місце, куди той мав приїхати. Спадкоємець вдивлявся в синю цятку на карті. Річка, сосновий ліс, безлюдна місцевість біля водойми. Щось до болю знайоме.

Макс потер чоло.

Сімейний маєток Корнієнків. Там минуло його дитинство. Там він був маленьким, безпорадним хлопчиком.

Спадкоємець сів за кермо й рвонув із місця.

Назустріч своїм страхам.

Колись це був розкішний заміський будинок: високі стелі, мармурові каміни, величезні вікна до підлоги. Батько будував його як затишне гніздо для родини, коли засновував перші філії KORN. Але для малого Макса цей маєток став першим пеклом.

Саме тут мати влаштовувала свої гулянки, поки батько до пізньої ночі пропадав на роботі, розбудовуючи компанію.

Максим штовхнув важкі дубові двері й переступив поріг. Їхній скрип відгукнувся болем десь глибоко всередині. Він зайшов у невелику вітальню й на широкому підвіконні побачив себе.

Себе п’ятирічного.

За вікном — глуха ніч. Маленьке хлоп’я пухкою ручкою прикриває очі, щоб краще роздивитися, що там, у темряві.

«Сиди тихо, скоро буду», — сказала тоді нетвереза мати й пішла.

Він сидів тихо. Годину, дві, три. Аж до опівночі.

Макс заплющив очі. Перед ним знову постала та ніч: він сидить під величезним вікном у холодній, порожній залі, затамувавши подих від жаху, й чекає на батька.

Тоді батько повернувся з роботи, побачив малого сина самого в темряві, впав на коліна й загорнув його у своє пальто…

Корнієнко підняв ногу, щоб зробити наступний крок, але завмер. Ніби приклеївся до паркету, не наважуючись ступити далі.

Десь у глибині маєтку пролунали важкі, глухі кроки.

— Ну привіт, синку. Давно не бачилися.

— Ти?!

На його обличчі застигла маска жаху.