Розділ 49

Корнієнко зайшов до кабінету Геннадія Степановича, як господар, якому не заведено відмовляти. Лікар швидко підвівся з-за столу.

— Пане Максиме, ви чудово виглядаєте. Майже повністю відновилися. Чим можу допомогти?

Корнієнко не відповів.

Повільно пройшовся кабінетом, розглядаючи сертифікати, грамоти й нагороди Геннадія Степановича, якими пафосно були обвішані стіни.

— Мені потрібна моя історія хвороби, яка зберігається у вашій лікарні, — нарешті промовив Макс з легкою усмішкою.

Здивування миттєво відбилося на обличчі лікаря.

— Але навіщо?

— Я хочу подати на вас до суду.

— За що? — Геннадій Степанович розвів руками. — Ми ж витягнули вас із того світу! Зробили все, що від нас залежало.

Макс зробив добродушне обличчя.

— Так, так. Я згоден.

Він повільно рушив до лікаря.

Підійшов упритул.

І раптом схопив Геннадія Степановича за комір та смикнув на себе. Верхній ґудзик хруснув і відлетів кудись під стіл.

— А тепер слухай сюди, слимак. Я двічі повторювати не буду. Якщо захочу — подам на тебе до суду. І навіть якщо у твоїй медичній документації все чисто й не підкопаєшся, мої адвокати знайдуть, до чого підкопатися. Перевірки, експертизи, суди… Я зроблю так, що ти забудеш, як виглядає цей кабінет.

У Геннадія Степановича засіпалося око.

— Навіщо вам це? Чого ви хочете?

Макс відпустив його комір і навіть розгладив зім'яту тканину.

— Розумне запитання. Мені потрібна лише одна чесна відповідь. І вона врятує тобі життя. Якщо я почую у твоєму голосі бодай краплину фальші — я тебе знищу.

— Що ви хочете почути? — Геннадій Степанович витер чоло серветкою.

— Чому Ліна перевела вам гроші? Що вас із нею пов'язує?

Макс на секунду замислився.

— Збрехав. Запитань два.

Він вихопив серветку з рук лікаря і сам витер йому чоло.

— Ну?

Завідувач відділення сів і опустив голову.

— Насправді ці гроші мені відправила Олеся.

Макс навіть не моргнув.

— Продовжуй.

— Таким чином вона вбила двох зайців одночасно. Підставила Ліну… і заплатила мені за одну послугу.

Тиша.

— За яку?

Геннадій Степанович підняв на нього очі.

— Я збрехав вашим людям. Сказав, що медсестрою, яка була поруч із вами тієї ночі й стабілізувала ваше серцебиття, була Олеся.

Макс не ворухнувся.

— А хто це був?

Лікар ковтнув.

— Ліна.

Корнієнко повільно розстібнув верхній ґудзик сорочки.

У кабінеті Геннадія Степановича раптом стало нічим дихати.