Розділ 47

У KORN Макс приїхав близько десятої. Не встиг він переступити поріг свого кабінету, як секретарка поклала перед ним теку.

— Німці призупинили контракт. Чекають підтвердження, що після повернення акцій структура власності більше не зміниться.

— Сума?

— Дванадцять мільйонів євро.

Макс кинув ключі від машини на стіл і розгорнув документи.

— Хто з ними говорив?

— Відділ міжнародних контрактів. Вони пропонують перенести підписання на наступний місяць.

— Ні.

Він пробіг очима першу сторінку, перегорнув другу.

— Тут штраф за перенесення поставки — сто вісімдесят тисяч. Чому я його бачу, а відділ міжнародних контрактів — ні?

Секретарка промовчала.

— Викличте Петренка.

За кілька хвилин до кабінету зайшов керівник відділу.

— Максиме Олександровичу, там складна ситуація…

— Вона не складна. Вони бояться, що через місяць знову зміниться власник і їм доведеться домовлятися з новою людиною. Дайте їм гарантії незмінності структури на строк виконання контракту.

— Ми пропонували.

Макс підняв на нього очі.

— Ні. Ви запропонували лист-запевнення від компанії. Я кажу про банківську гарантію виконання наших зобов'язань.

Петренко замовк.

— Зв'яжіться з банком. До дванадцятої хочу бачити умови. О першій особисто поговорю з німцями.

— Добре.

— І ще. Хто знайшов пункт про штраф?

Чоловік трохи помовчав.

— Юрист. Ковалевський.

— Тоді наступного разу приводьте на нараду Ковалевського. Я люблю розмовляти з людьми, які читають договори.

Коли двері зачинилися, секретарка ледь стримала усмішку.

— Щось смішне?

— Ні. Просто… добре, що ви знову в ділі.

Макс відкинувся на спинку крісла.

— Я теж так думав ще вчора.

На столі завібрував телефон.

— Пане Максиме, ми привезли Олесю до лікаря. Ви скоро?

Макс глянув на годинник, схопив піджак і вже на ходу рушив до виходу.

У лікарні, як завжди, панувала метушня: комусь — аналізи, комусь — обстеження, комусь — консультації.

Олеся сиділа на диванчику біля кабінету. Бліда, притихла.

— Як себе почуваєш? — Корнієнко підійшов до неї і, притримуючи за спину, допоміг підвестися.

— Все добре. Просто трохи крутиться голова.

— Нічого. Мій лікар тебе огляне й допоможе, — тихо промовив він їй на вухо.

Олеся зробила кілька кроків.

Переступила поріг кабінету — і раптом похитнулася.

— Лесь?

Її ноги підкосилися.

Макс ледве встиг підхопити її, перш ніж вона впала на підлогу.

— Олеся!

Вона вже не відповідала.