Розділ 46

Макс прокинувся у своєму кабінеті, за робочим столом. Поруч стояла недопита пляшка. На столі — портрет батька.

Він прибрав сміття й залишки їжі, яка вчора ввечері слугувала закускою. Взяв фотографію батька, хотів покласти її назад у шухляду, та на мить затримав погляд.

Макс був його копією: ті самі темні очі з чорними віями, те саме вольове підборіддя. Все в цих двох чоловіках говорило про ясний і справедливий норов.

От тільки від отруйних жінок це їх не захистило.

— Батьку, що мені робити? — тихо прошепотів він, проводячи пальцем по фотокартці. — Пробачити брехню? Чи жити не кохаючи?

У цю мить до кабінету зайшла Олеся. Від тієї виснаженої і згорьованої жінки, якою вона була вчора, не залишилося й сліду. Яскравий макіяж, свіжа шкіра. Схоже, у дівчини був спокійний сон.

На відміну від Макса.

— Доброго ранку, любий, — вона за звичкою потягнулася, щоб повиснути в нього на шиї.

Макс зупинив її однією рукою.

— Не зараз, Лесь.

— Ма-акс, — вона знову спробувала наблизитися.

— Ти розумієш, що минулої ночі я був із Ліною? — він прикипів до неї поглядом.

— Міг би просто зробити вигляд, що між вами нічого не було, — Олеся знову зробила жалісливе обличчя.

— Я завжди за правду у стосунках. Якою б вона не була. Сподіваюся, ти теж?

Він просвердлив її поглядом.

Олеся опустила очі.

— До речі, як твоє самопочуття? Нудота, сонливість, слабкість?

На мить вона розгубилася.

— Ще дуже рано, Макс.

— Як це рано? У довідці написано сім-вісім тижнів. Олесю, це два місяці як-не-як.

Він підійшов до неї впритул.

Невже вона сподівалася, що Макс не проаналізує інформацію?

— Поки що все добре, — у неї пересохло в роті.

— Чудово. Але я хочу це перевірити. Сьогодні. У свого лікаря.

Олеся хапнула ротом повітря, наче риба, яку витягли з води, й одразу спробувала заперечити:

— Макс, ні…

— Ніяких «ні», — гаркнув він і вийшов із кабінету.

У коридорі Макс на ходу стягнув брудну футболку й жбурнув її кудись убік. Хотілося прийняти душ, освіжити голову й поїхати в компанію. Після повернення грошей та акцій на нього чекало багато справ.

У коридорі його зустрів охоронець.

— Пане Максиме, ми вчора простежили за Марком і Ліною.

Макс різко зупинився.

— І?!

— Вони поїхали в готель.

— А Марк? — він зробив крок до охоронця.

— Залишився в неї на ніч.

Корнієнко стиснув губи. Обличчя перекосилося в страшній гримасі.

— Курва!

Він з усієї сили вдарив кулаком у стіну.

Охоронець навіть не здригнувся.

— Щось іще?

Макс важко дихав.

— Так.

Кілька секунд він мовчав, а тоді різко змінився в обличчі.

— Пам'ятаєте ті кошти, які перевела Ліна нібито за вказівкою Олесі?

Охоронець кивнув.

— Рийте землю, але знайдіть кінцеву людину, якій пішли ці гроші.