Розділ 44

Ліна швидко відкрила коробку в яскравій обгортці. Усередині лежала записка від Макса.

«Ти права. Я справді поводжуся як хлопчисько. Я мав зробити це давно і зізнатися тобі, що ти мені подобаєшся із самого першого дня. Ще відтоді, як мої охоронці зняли з твоєї голови мішок.

Я запрошую тебе на побачення. Офіційно й відкрито. Із цього дня ми більше не будемо ховатися.

У пакунку сукня. Одягни її і через годину спускайся на перший поверх».

Ліна читала записку знову і знову, уявляючи, як Макс виводив кожну літеру. Вказівним пальцем повільно обводила слова, ніби хотіла переконатися, що вони справді написані.

У коробці лежала чорна вечірня сукня, сережки, кольє і туфлі на шпильці. Усе було підібрано ідеально.

Ліна одягнулася й покружляла перед дзеркалом.

Їй неймовірно личило це вбрання.

Макс справді врахував усе.

Коли вона спустилася на перший поверх, він уже чекав унизу з квітами. Нервував і раз у раз поглядав на годинник.

— Я вже думав, ти не спустишся, — з полегшенням видихнув він і простягнув їй великий букет червоних троянд.

— У мене не було вибору, — загадково відповіла Ліна, вдихаючи аромат квітів.

Корнієнко елегантно взяв її під руку.

— Повірити не можу. Це наше офіційне перше побачення? — Ліна зашарілася й на мить прикрила обличчя руками.

— Так. Я сам не можу в це повірити.

У вечірньому ресторані було напрочуд малолюдно. Напівтемрява, тиха повільна мелодія. І його очі навпроти, які ловили кожну Лінину реакцію.

Дівчина пила вино, сміялася й досі не вірила власному щастю.

Той Максим, який на початку змусив її стати перед ним на коліна, тепер ніяковів щоразу, коли вона торкалася його руки.

— Чому ти був таким холодним до мене на початку? — раптом запитала вона.

— Я взагалі з дівчатами був доволі обережним. А тим більше з тобою — тією, яка раптом отримала всі мої гроші. Я не розумів, хто ти і звідки взялася.

— У тебе були проблеми з дівчатами? — Ліна недовірливо посміхнулася.

— А чого ти дивуєшся?

— Впевнений, багатий, гарний. Думаю, тобі взагалі нічого не треба було робити. Дівчата самі вішалися тобі на шию.

— От тому я й відсторонювався.

— Чому? — Ліна нахилилася ближче.

Макс на мить замовк.

— Мій батько свого часу обрав не ту жінку. Мою матір. Я бачив, як він через неї страждав. Як сам виховував мене. І коли виріс, найбільше боявся повторити його помилку.

— То чому ж ти так одразу прикипів до Олесі? Вона справила на тебе таке враження?

— Як потім розповіли мої люди, Олеся просиділа біля мене в лікарні всю ніч, коли мене привезли після ДТП. Принаймні мені так сказали. Я й сам пам’ятаю: після аварії ненадовго прийшов до тями, а біля мене сиділа якась дівчина.

Ліна опустила погляд.

— Макс, я хочу тобі дещо сказати про ту ніч…

— Я не хочу зараз говорити про все це, — перебив він. — Я на побаченні, а не на сповіді.

Макс підвівся з-за столу, підійшов до неї й простягнув руку.

Ліна вклала свою долоню в його.

Він притягнув її за талію.

— Поїхали?

— Уже додому? Там Олеся.

— У готель. Я зняв номер.

Ліна зашарілася.

Після такого вечора це здавалося цілком логічним продовженням.

— Тільки в мене одне питання, — Макс раптом трохи напружився.

— Яке?

— Ти точно не незаймана?

Ліна розсміялася.

— Я тоді так сказала, бо злякалася тебе. А ти повірив? — промовила вона крізь сміх.

Макс помітно розслабився.

— Все. Я більше взагалі не хочу знати, хто в тебе був до мене.

— Ти зовсім знахабнів? — Ліна підняла брову. — У тебе, взагалі-то, наречена є.

Макс подивився їй просто в очі.

— Більше немає.

Ліна завмерла.

— Завтра зранку поговорю з нею.