Розділ 38

Тієї ночі Ліні справді снилися солодкі сни. А вранці її розбудив свист.

Вона розплющила очі саме тієї миті, коли клоун дмухнув у святкову дудку. Строкатий язичок розгорнувся просто перед її обличчям. Ліна прикрила рот долонею. Невже їй досі сниться?

— Доброго ранку, пані Ліно! — пропищав клоун. — Одягайтеся. У вітальні на вас чекає циркова вистава. Тільки не баріться: усі вже зібралися!

Він уклонився й вийшов із кімнати.

Ліна миттю підхопилася з ліжка, умилася й нашвидкуруч одягнулася. Зібрала волосся у вузол і вибігла в коридор, ледь стримуючись, щоб не побігти сходами, як маленька дівчинка назустріч диву.

На першому поверсі вже вирувало свято. Артисти готувалися до виступу: ілюзіоніст перевіряв реквізит, жонглер підкидав булави, клоуни перегукувалися між собою. До високої стелі вітальні навіть прикріпили полотна для повітряної гімнастки.

Перед імпровізованою ареною розставили диванчики. На них сиділи охоронці з попкорном у руках. Трохи далі — Макс і Олеся.

Щойно Ліна увійшла, артисти привітали її оплесками. Вона зашарілася й засміялася — відкрито, по-дитячому.

Макс жестом запросив її сісти поруч із ними. Олеся скривилася, але посунулася, звільняючи місце.

— Максе, ти божевільний, — прошепотіла Ліна йому на вухо.

Він самовдоволено усміхнувся.

— Сьогодні починається здійснення твоїх заповітних мрій. Заплющ очі, солодка Ліно.

Олеся різко повернула до нього голову. Макс цього навіть не помітив.

Ліна слухняно заплющила очі. За мить до неї долинув нудотно-солодкий запах полуниці й ванілі.

— Можна дивитися.

Із кухні урочисто винесли величезну рожеву цукрову вату. Вона здіймалася мало не на два метри.

Ліна піднесла руки до обличчя. Їй хотілося запам’ятати все до дрібниць: цей запах, оплески, його усмішку.

— Коли ти все встиг?

— Коли на моєму рахунку мільйони… — Макс зробив паузу й засміявся. — Тобто на твоєму. Немає нічого неможливого.

Ліна ще раз поглянула на вату.

— Виглядає як останнє бажання перед смертю, — випалила вона й одразу пошкодувала.

— Сплюнь. — Усмішка зникла з його обличчя. — Давай хоч сьогодні не думати про тих, хто може заряджати для нас зброю.

— Не знаю, хто там заряджає зброю, але твоя наречена, здається, уже хоче мене вбити. — Ліна кивнула в бік Олесі.

— Не звертай уваги.   Олесю я беру на себе, — сказав Макс і легенько торкнувся Ліниного плеча.

Після вистави всіх запросили до столу. Охоронці навперебій згадували найкращі трюки, а клоуни й досі піджартовували один з одного. Запах цукрової вати змішався з ароматом святкового обіду.

— За це спонтанне свято. — Макс підняв келих до Ліни. — Треба радіти життю, навіть коли навколо стає тривожно.

Ліна піднесла свій келих. Вони цокнулися й на мить затримали погляди одне на одному.

Саме тоді до вітальні увійшов Марк.

— Цікаво, цікаво. Максе, а чому мене не покликав?

Він підійшов до столу.

— Бо це свято для близьких, — із сарказмом відповів Корнієнко.

— То я якраз близький.

Марк став за Ліною й притягнув її до себе.

Макс стиснув келих так міцно, що вино здригнулося біля самого краю.