Розділ 30

— Пробач. Я не хотіла. Навпаки, хотіла допомогти. Я зізнаюся, я зробила той укол, але думала, що це тобі допоможе. Ти ж завжди казала, що в тебе підвищений тиск, — Олеся пустила скупу сльозу й раптом стала навколішки перед Ліною.

— Годі, вставай, — Ліні було незручно, та вона й досі не до кінця розуміла, що взагалі відбувається. — Я не ображаюся на тебе, Лесь.

— Це добре. Бо ми з Максом помирилися, і я не хотіла, щоб ця ситуація стояла каменем між нами й між тобою. Ти ж тепер теж, можна сказати, член сім'ї, — єхидно усміхнулася вона.

— Добре. А де моя кімната? Мені треба відпочити.

Ліна взяла свої речі й рушила, навіть не знаючи куди. Головне — подалі від їхніх щасливих облич.

Схоже, Олеся змінила тактику. Відверта неприязнь поступилася місцем удаваній дружелюбності.

— Я тобі покажу, — Олеся вихопила речі з її рук і квапливо рушила вперед, показуючи дорогу.

Вони пройшли великий зал. Двері до однієї з кімнат були привідчинені.

Ліна ненароком заглянула всередину й завмерла.

Посеред кімнати стояла пишна весільна сукня, усипана камінням.

— Подобається? — Олеся навмисне перегородила їй дорогу, змусивши зупинитися. — Це з останньої колекції. Коштує, мабуть, як квартира. Подарунок від Макса на честь нашого примирення.

Ліна нейтрально кивнула.

Без захвату.

Лише десь усередині неї відкрилася безодня, і вона повільно почала падати.

Ні, Олесю. Моїх сліз ти не побачиш.

Хоча мені зараз хочеться провалитися крізь землю від власної тупості й наївності.

— Хочеш поміряти?

Ліна категорично похитала головою. Вона не могла вимовити ані слова.

— Ну давай.

Олеся взяла її за руку й потягнула до кімнати.

(Що ви думаєте про Макса, чому він пробачив Олесю? Невже повірив їй? Діліться в коментарях. Чи взагалі вас це затягує?)