Максим прикипів поглядом до неї.
Ліна різко зіскочила з місця, так і не договоривши, і ринулася до палати. Та дорогою за щось перечепилася й упала.
Корнієнко миттю опинився поруч, підняв її на руки й відніс до ліжка.
— Що на тебе найшло?
— Я просто побачила в коридорі медсестру. Вона сказала, що якщо побачить мене на ногах, то зробить укол снодійного. Тому я й поспішала назад у палату, — засміялася дівчина.
— Господи… Ти вмієш дивувати.
Макс похитав головою й попрямував до виходу.
— Ну добре. Я піду.
— Куди? — крикнула йому вслід Ліна.
— Буду спати в коридорі.
— Лягай тут… — тихо сказала вона. — Ліжко одне, але нам місця вистачить.
— Ти точно не проти?
Він ніби чекав на цю пропозицію.
— Ні, — ледве чутно промовила Ліна.
Макс обережно ліг з іншого краю ліжка й повернувся до неї спиною.
— На добраніч, — прошепотів він.
— Тобі теж.
На обличчі Ліни з'явилася усмішка.
Вони лежали непорушно хвилин п'ять.
Ліна рахувала темні цятки на стелі, намагаючись заснути.
А Макс тим часом хотів перевернутися на інший бік — до неї обличчям. Так було б зручніше.
— Ти спиш? — тихо запитав він.
— Ще не встигла.
— Тоді я перевернуся на інший бік. Ти не проти?
— Так, так… якщо тобі так зручніше…
Ліна не встигла договорити.
Макс повернувся до неї й накрив її вуста поцілунком.
#658 в Любовні романи
#146 в Короткий любовний роман
#80 в Детектив/Трилер
#22 в Трилер
Відредаговано: 04.10.2026