Розділ 26

— Ви точно її родич? — запитала медсестра, оглядаючи Макса, який лежав у коридорі на диванчику під палатою Ліни.

— Так, — сонно відповів спадкоємець і поглянув на годинник. Перша ночі. Він присів просто перепочити й сам не зрозумів, як заснув.

— Я таких чоловіків навіть не бачила, щоб так побивалися за своїми дружинами. Не те що за родичами, — сказала вона й пішла у своїх справах.

Раптом двері палати відчинилися. На порозі стояла Ліна — бліда, згорблена, але з рішучим поглядом.

— Чому ти встала? Тобі не можна.

— Мені дуже хочеться в туалет. І я почуваюся овочем, — сором’язливо опустила очі. — Особливо коли мені пропонують судно…

На блідому обличчі виступив пурпуровий рум’янець.

Макс засміявся й підхопив її за тонку талію.

— Я тобі допоможу.

— Макс, як там Марк? — ледве перебираючи ногами дорогою до туалету, запитала дівчина.

Посмішка Корнієнка раптом зникла з обличчя.

— Його вже виписали. Ти за нього не переживай. Йому дісталося менше, ніж тобі. Хоча я сам його майже не вбив.

— Це я винна. Він тут ні до чого. Він не хотів мені допомогти втекти.

Макс різко зупинився, коли вони вже майже дійшли до туалету. Розвернув її до себе.

— Сподіваюся, ти тепер зрозуміла, що я весь цей час не безпідставно так поводився. Бо ти дійсно в небезпеці.

Він пильно поглянув їй в очі.

— Навіть тоді, коли змусив мене стати на коліна?

Макс уже відкрив рота, щоб щось сказати, але не знайшов слів.

— Чи це не рахується? — засміялася вона й зникла за дверима туалету.

Макс дістав телефон, щоб перевірити повідомлення.

Від Олесі — двадцять три пропущені й п’ять повідомлень у месенджері.

Він безжально видалив сповіщення з екрана.

За кілька хвилин Ліна вийшла з туалету. На її обличчі сяяла справжня блаженність.

— Ти не уявляєш, як приємно пісяти на унітаз…

Вона раптом прикрила рот рукою.

Лише тепер зрозуміла, наскільки відверто це прозвучало. Ще кілька днів тому перед нею був не «свій хлопець», а спадкоємець величезної енергетичної компанії.

А тепер вона спокійно розповідає йому про такі речі.

Ліна сама не розуміла, чому між ними все так змінилося.

Макс лише засміявся й знову взяв її під руки, допомагаючи дійти до палати.

— Ліно… — він сказав із тією інтонацією, коли в туалеті намагався її поцілувати. 

Дівчина на мить збилася з кроку й підозріло зиркнула на нього.

— Ти не пам’ятаєш, чи заходила Олеся до тебе в палату?

— Ні. А чому ти питаєш? — вона не надала цьому особливого значення.

— Просто тоді, коли тобі стало погано. У мене є підозри… Коротше, Олеся зробила тобі укол, який знижує тиск.

Ліна на мить застигла.

— Я не буду тобі брехати. Через те, що ми з нею, м’яко кажучи, не подруги, я не можу запевнити тебе чи точно сказати, що вона була. Усі медсестри були в масках. Можливо, вона теж одягнула медичну маску, щоб я її не впізнала.

— Ти можеш пояснити, чому між вами такі стосунки?

Ліна присіла разом із Максом на диванчику біля палати.

— Я сама не знаю. Ти ж, напевно, знаєш, що ми з нею разом працювали. Олеся не злюбила мене з першого дня, щойно я прийшла. Звідти все й почалося. Звичайна жіноча неприязнь.

— Як усе складно… — задумливо відповів він. — Я не очікував такого від неї. Вона фактично мене врятувала в лікарні… Але цей її вчинок перекреслює все, що між нами було.

— Тієї ночі, коли тебе привезли, я отримала останнє попередження від лікаря й була під загрозою звільнення, — Ліна сама не розуміла, але її наче хтось тягнув за язика. — І коли я побачила тебе, я ослухалася його настанов і вирішила тебе…