Розділ 24

Корнієнко приїхав до дядька, коли ще не було й восьмої ранку. Олег Вікторович сидів у піжамі та снідав. Аромат свіжозвареної кави на кухні налаштовував на сімейні, тихі посиденьки.

Макс мовчки кинув йому на стіл відео із камери вуличного спостереження.

— Навіщо ти переслідував Ліну й Марка? — сухо запитав він, уже поставивши ярлик на Олегові Вікторовичу ще до того, як почув його пояснення.

— Тобі яке діло, синку? — дядько подивився на нього без злості, з добрим наміром. — Переслідував та й що? Ти ж мені останнім часом нічого не пояснюєш.

Він спокійно кинув ложечку цукру в чашку.

— Їхню машину того дня обстріляли! — Максим не став тягнути інтригу. — Ти ж розумієш, що твоє переслідування тепер набирає зовсім інших фарб?

На мить дядько перестав колотити каву. Трохи задумався, а потім поглянув Корнієнку просто в очі.

— То ти думаєш, що це я? — засміявся він. — Я вже до всього звик, але звинувачувати у такому власного дядька... Ти ще скажи, що аварію підлаштував я.

Макс психонув і відійшов від столу, засунувши руки в кишені.

— Просто ти, дядьку, теж мене зрозумій…

— Я тебе якраз добре розумію. А ти сам себе розумієш? Що з тобою останнім часом відбувається? Після прийняття спадщини, здається, ти хіба що власну тінь не підозрював у тому, що вона хоче відібрати в тебе гроші. Тепер якісь незрозумілі дівчата у тебе вдома. І ти нічого не пояснюєш. Ти поспішно вирішуєш одружитися з дівчиною, яку знаєш лише кілька місяців, а потім зажимаєшся з іншою в туалеті.

Дядько на мить замовк.

— І якщо хочеш почути мою думку... — на останніх словах він уже зійшов на крик. — Я боюся за тебе. Твої дії лякають мене. Особливо коли я згадую те, що творила твоя мати…

Він запнувся, ніби злякався, що перейшов межу дозволеного.

— Дядьку, до чого тут матір? — Макс закотив очі, знову зустрівшись віч-на-віч із власною травмою.

— Максим, твоя матір зраджувала, вживала алкоголь. А потім кинула тебе маленького на мого брата. Але й це ще не все. Вона викрадала тебе не один раз, вимагаючи гроші за твоє повернення. СВОЮ ВЛАСНУ ДИТИНУ!

Олег Вікторович схопив Максима за руку. В очах спадкоємця виступили сльози, які він поспішно витер.

— Тому я дуже не хочу, щоб ти робив її помилки. Ти ж був не таким.

— Бо батько був живим, — опустив голову Корнієнко.

— Але є я…

Дядько на мить замовк.

— Добре. Я бачу, ти все одно мені не віриш. О котрій машину Ліни й Марка обстріляли? Приблизно?

Олег Вікторович дістав телефон і почав щось клацати.

— О 22:40, — по-діловому відповів Макс.

— О! Яка випадковість. О 22:35 я розрахувався за вечерю в ресторані «Авангард».

Він показав Максу банківську виписку.

Корнієнко переглянув її та похитав головою.

— Це було на іншому кінці міста. Добре, я мушу бігти.

Макс вибіг, навіть не вибачившись і не попрощавшись.

Він сів за кермо й уже хотів набрати когось зі своїх людей, щоб дізнатися, як просувається розслідування замахів — тепер уже й замаху на вбивство Ліни.

Раптом телефон задзвонив першим.

Телефонував Марк.

— Ліні раптово стало погано.

— Що, бляха, знову сталося?

— Лікарі не розуміють чому, — голос хлопця був доволі переляканим.

— Чорт!

Макс гепнув кулаком по керму й швидко рвонув із місця.