Розділ 23

Ранок у лікарні починається, як у вулику.

На годиннику 6:30. Коридорами сновигають санітарки, десь дзенькає металевий візок, із палат долинають уривки розмов.

Медсестра заходить до Ліни, щоб зробити черговий укол.

Макс потирає затерплі ноги. Цілу ніч він проспав на стільці біля її ліжка.

Жінка швидко оглядає «родича», потім без зайвих церемоній задирає на сплячій Ліні сорочку, оголюючи сідницю, і робить укол.

Макс знову відвертається, лише на мить затримавши погляд там, де не варто.

— Коли її випишуть? — цікавиться Корнієнко.

— Тиждень-два. Але лікування продовжиться й удома: таблетки, перев'язки. Поранення в правий бік, тому вдома бажано робити масажі, щоб розслабити м'язи.

— Все зробимо, — киває він.

Медсестра виходить.

За кілька секунд Ліна розплющує очі й сонно оглядає палату.

Її вже тверезий погляд чіпляється за постать Макса.

Дівчина впізнає його — і миттєво ховається з головою під ковдру.

Стає зрозуміло: подій учорашнього вечора вона не пам'ятає.

Корнієнко підходить до ліжка й обережно відкриває їй обличчя.

— Я не хотіла, щоб так вийшло… — винувато промовляє Ліна. — Просто мені нестерпно у твоєму домі.

— Поговоримо про це потім. Вдома, — тихо відповідає він. — Мене зараз більше цікавить інше. Що ти запам'ятала? Машину? Людей, які у вас стріляли?

— Майже нічого, — хитає головою вона. — Ми їхали… Потім нас підрізала машина. Я навіть не зрозуміла, що сталося. Глухі звуки… і різкий біль. Все.

Макс прикладає палець до губ, щось обмірковуючи.

— Ти думаєш, це ті самі люди, які хотіли вбити й тебе?

— А в тебе є якісь інші варіанти? — з насмішкою відповідає він.

— Ну-у… не знаю, — протягує Ліна.

— А я знаю, що це дуже погано. Вони вже знають, хто ти. Знають, що ти моя підставна особа. І все це через твою легковажність.

Раптом двері палати відчиняються.

Заходять люди Макса.

— Нам вдалося витягнути відеозапис з однієї камери біля маєтку, — доповідає один із них. — На ньому зафіксовано, як ваш дядько поїхав услід за машиною Марка і Ліни.

Макс різко повертається до дівчини.

— Швидко згадуй. Яка машина вас підрізала?

— Я не пам'ятаю.

— Хоча б колір, — тисне на неї він.

Ліна на мить заплющує очі, намагаючись відновити в пам'яті останні секунди перед пострілами.

— Здається… темно-помаранчева.

Макс підходить до одного зі своїх людей і бере телефон, на якому вже відкритий запис із камери.

Він дивиться на екран.

І завмирає.

Кілька секунд мовчить.

— Я хочу з ним поговорити, — нарешті каже він.

Незрозуміло, звертається Макс до свого підлеглого чи просто говорить уголос, сам до себе.

(Як ви вважаєте хто насправді хоче смерті Максу, а тепер і Ліні?, Діліться в коментарях, буде цікаво почитати про ваші підозри)