Розділ 22

Корнієнко повільно знімає з Ліни ковдру — і те, що бачить під нею, змушує його миттєво відвернутися.

Є речі, на які чоловікові важко дивитися без дозволу жінки. А тим більше, коли вона не твоя… і зараз без свідомості.

Макс ковтає клубок у горлі. Долоні раптом стають вологими.

Він обережно підтягує на Ліні брудну сорочку, оголюючи ноги, й намагається якомога швидше переодягнути її.

Вона без білизни.

Спадкоємець заплющує очі й продовжує своє делікатне завдання майже навпомацки.

Ще трохи…

Він майже закінчив, коли дівчина раптом розплющує очі.

— Макс?! — Ліна дивиться на нього крізь сон. — Твої чорні вії зводять мене з розуму!

Вона починає сміятися.

Чоловік завмирає.

Схоже, анестезія ще добряче гуляє її головою.

І, на його подив, його це до біса забавляє.

На губах з'являється ледь помітна усмішка.

— Твої очі я готова рятувати завжди! — бурмоче Ліна й знову провалюється в сон.

Макс поправляє їй ковдру й уже збирається вийти з палати, щоб покликати медсестру: Ліна нарешті прийшла до тями.

— Красунчику? Ти куди?!

Макс зупиняється.

— Скористався мною і тікаєш?!

Ліна починає кричати на всю палату.

Після анестезії люди справді поводяться непередбачувано, — думає Корнієнко й повертається до неї.

— Ліно… — шепоче він крізь сміх. — Тихо. Зараз сюди вся чергова зміна збіжиться.

Він нахиляється до неї.

— То поцілуй мене і закрий мені рота.

Ліна раптом хапає його за краватку й притягує до себе.

Макс не опирається.

На мить він просто піддається її пориву.

Їхні губи зустрічаються.

Та вже за секунду Ліна різко відсахується.

— Мене нудить…

Вона розгублено озирається, не встигає зорієнтуватися — і блює прямо на ліжко.

А потім знову поринає в сон.

Макс завмирає над нею.

— Господи…

У цей момент його телефон починає дзвонити.

На екрані — Олеся.

Він довго дивиться на ім'я, ніби не наважується прийняти виклик.

Зрештою натискає кнопку.

— Так, люба.

— Ти коли будеш? — нервово запитує вона.

— Я сьогодні залишуся в лікарні, — нейтрально відповідає Макс. Без жодного жалю в голосі, навіть не намагаючись зіграти, що йому шкода.

— Макс?! — на тому кінці западає пауза. — Ти серйозно? Чому?

— Ти сама знаєш відповідь. Ліна зараз у небезпеці. І ти знаєш, наскільки важливе для нас її життя. Для нашого майбутнього.

— То пристав до неї охоронців, врешті-решт! — Олеся вже майже кричить.

— З нею вже залишився мій друг і надійний партнер. І чим це закінчилося? — Макс стискає телефон. — Це мої гроші, кохана. Я більше нікому не можу довіряти.

— Щось мені здається, що справа вже давно не в грошах! — відбиває вона.

У маєтку Олеся ходить із кутка в куток.

— Я мушу щось придумати… Я мушу щось придумати…

Фраза нав'язливо звучить у її голові.

Раптом вона різко зупиняється.

Наче щось вирішивши, хапає сумочку й прямує до виходу.