Розділ 19

Спадкоємець зайшов до кімнати свого маєтку, наче гість, невпевнено тупцюючи на порозі.

Ліна склала руки на грудях, перегороджуючи йому шлях углиб. Вона добре розуміла, що під ліжком, мов шкідливий кіт, ховається Марк.

Марк вирішив не загострювати ситуацію ще більше й сам запропонував йому сховатися, хоча Ліні було байдуже.

— Тобі не варто більше залишатися зі мною наодинці. Я не хочу проблем з Олесею.

— Я прийшов вибачитися за свою поведінку.

— Ти?

— Так. Уяви собі.

В його очах вона прочитала сором.

— Я не повинен був із тобою так чинити. І тим більше дозволяти Олесі принижувати тебе, — на останньому слові його голос тріснув, як натягнута струна.

— То чому ти це робиш? Я лише твоя довірена особа, але не іграшка, Максе. Що з тобою?

— Чесно, я й сам не знаю, що зі мною відбувається поруч із тобою, Ліно.

Він сам злякався своїх слів і поспішив додати:

— Мабуть, це наслідки травми. Я тобі обіцяю: через пів року, як усе скінчиться, я виплачу тобі гонорар як моральну компенсацію.

Макс пішов, не чекаючи відповіді.

Але замість полегшення чи спаду емоцій Ліна відчула ще більшу лють.

Як він сміє? Нагло тягти мене в ліжко, а потім невинно пропонувати компенсацію. У цих багатіїв немає ні честі, ні совісті — лише банківський рахунок замість серця.

— Я йду з цього дому, — сказала вона, коли Макс виліз з-під ліжка.

— Ліно, не дури! — крикнув Марк, який чув усю цю розмову. — Ти маєш допомогти мені з Олесею.

— Я останнім часом не розумію, чому я всім щось винна. А мені ніхто й нічого, — Ліна почала поспіхом збирати свої нечисленні речі.

Припарковане авто Марка на задньому дворі маєтку було майже непомітним у кронах дерев.

Марк сидів за кермом, заводив двигун і востаннє намагався переконати Ліну:

— Ти розумієш, що цим підставляєш мене? І Макс тебе знищить після цього.

— Поїхали. Поки ніхто не помітив моєї відсутності, — нейтрально відповіла вона.

Машина різко зірвалася з місця.

Олег Вікторович, який непомітно весь цей час спостерігав за ними, сів у свою машину й поїхав услід.