Розділ 14

— Точно? — нахмурився Макс і підійшов до Олесі, ловлячи її реакцію.

— Макс, ти що, мені не віриш? — надула губки Олеся.

Ну звичайно, Макс тобі повірить. Давай уже, не соромся — закопуй мене далі, — подумала Ліна.

В цей момент Олеся ніби прочитала її думки. Або, можливо, почала переживати, що Корнієнко їй не вірить.

— Макс, я б взагалі цю крадійку закрила на три замки, а не на один зламаний ключ. Їй не можна довіряти. Повір, я знаю Ліну не один день. Ми з нею разом працювали, і вона постійно мене підставляла.

Ліна розсміялася від цих слів, адже її колишня колега зараз казала все з точністю до навпаки.

Олеся обурено подивилася на дівчину.

— Ну от бачиш, яка вона! — Вона обійняла Макса.

Макс несподівано прибрав її руку від себе й відійшов на невелику відстань.

Олеся розгублено закліпала.

— Зламаний ключ, кажеш?

— Так...

— Звідки ти це знаєш, якщо до неї взагалі не приходила?

Олеся забігала очима по всій кімнаті. Було видно, що вона намагається щось вигадати.

— Мабуть, у тебе побачила цей ключ. Я не пам'ятаю.

— Мабуть... — задумливо протягнув Макс.

Пауза.

Тиша.

Ліна нервово зайорзала на ліжку.

— Добре, кохана, йди відпочивати.

Макс підійшов до Олесі й поцілував її в чоло.

Олеся полегшено видихнула.

Пронесло.

Коли Макс і Ліна залишилися вдвох у кімнаті, дівчина втиснулася в бильце ліжка. Макс обдав її поглядом, наче паром, і почав повільно до неї підходити.

У голові вона прокручувала купу варіантів того, на що здатен Корнієнко і що він може з нею зробити через крадіжку грошей. Принаймні, він у цьому переконаний.

— Ти більше нічого не хочеш сказати?

— Я вже сказала!

Макс притягнув її руку до себе й вклав їй у долоню ключі від її ж кімнати.

— Відтепер закривайся сама, — сухо промовив він.

Ліна здивовано подивилася на нього.

— Щоб ніхто не зміг увійти без твого дозволу.

В цей момент ковдра зісковзнула зі стегна дівчини, оголивши його. Ліна поспіхом накрилася знову. На секунду Макс провів поглядом за рухом ковдри, а потім вийшов із кімнати.

Дівчина не вірила своєму щастю. Макс її не покарав, хоча своєї невинуватості вона так і не довела.

Надалі треба набагато більше остерігатися Олесі, — подумала Ліна, замикаючи двері зсередини.

Нарешті вона відчула захищеність. І найголовніше — тепер контролювала її сама.

Раптом у двері хтось постукав.

— Хто?

— Ліно, це я, — прошепотів Марк.

Ліна здивовано відкрила двері.