Розділ 13

— Ти зіпсувала моє освідчення. Я не знаю, що ти собі задумала. Але затям: Макс мій. І тільки мій.

Ліна прикрила руками обличчя, захищаючись від наступного удару Олесі, і тихо, але впевнено сказала:

— Не забувай, завдяки кому він зараз твій!

Олеся скипіла й схопила її за підборіддя.

— Тільки спробуй йому щось ляпнути! Я тебе в порошок зітру. Як пігулку — із легкістю. Він усе одно тобі не повірить. Ти ж крадійка його грошей. А такою тихенькою здавалася, коли тільки прийшла до нас у лікарню. А виявилося, ти не сіра мишка — ти акула.

Олеся знову замахнулася на Ліну, але цього разу не вдарила.

— От тільки ще раз ти полізеш до Макса або почнеш його спокушати — з тобою я говоритиму по-іншому!

Олеся трохи заспокоїлася. Їй здалося, що вона залякала Ліну достатньо. Принаймні на певний час.

— Добре, розслабся. Я взагалі прийшла на прохання Макса. Він не хоче тебе бачити.

Ліна від цих слів прикусила губу.

Попри нікчемну поведінку Макса, яка вже принесла їй стільки страждань, ці слова вдарили в тисячу разів сильніше.

Так от чому він мене тут закрив… Бо не хоче мене бачити.

Щоб я не мелькала перед ним і не псувала йому настрій.

Олеся поклала перед нею стос паперів.

— Це рахунки. Постав підписи, щоб банк міг переказати гроші. Тут треба оплатити поставки компанії.

— Добре.

Ліна, не читаючи, швидко підписала документи.

Вона, на жаль, так і не засвоїла урок: нікому не можна довіряти. Особливо Олесі.

Увесь день Ліна провела на самоті.

Вона згадувала Марка. Його слова підтримки, які зараз були їй так необхідні.

Але Макс жорстко розірвав їхню дружбу, яка навіть не встигла розпочатися.

Чи то взагалі була дружба?

Ліна сама заплуталася у своїх почуттях і зрештою заснула.

Дівчина глухо скрикнула, коли вночі хтось затиснув їй рот рукою.

Спляча, зовсім беззахисна, замкнена у власній кімнаті, вона вже не знала, чого чекати.

Двері тут чомусь перестали бути перешкодою для тих, хто хотів до неї увійти.

Загорілася настільна лампа.

У кімнаті стояли люди Макса.

А в центрі — він сам.

Власною персоною.

Сердитий і рішучий.

— Овечко? Ти за дурня мене тримаєш? — сухо відрізав він.

Ліна навіть не намагалася нічого відповісти.

У стінах цієї кімнати вона вже, здавалося, звикла до всього.

— Ти без мого дозволу перевела сьогодні п'ятсот тисяч на невідомий рахунок? — його погляд спопеляв її. — Ти вирішила красти мої гроші?

Ліна чомусь залишалася спокійною.

— Максиме, ти сьогодні сам через Олесю попросив мене підписати ці рахунки. Я нічого не крала. Я вже тобі казала: мені твої гроші не потрібні.

Макс підійшов до неї впритул.

— Олеся, кажеш?

Він на мить замовк, а потім повернувся до своїх людей.

— Розбудіть Олесю і приведіть сюди. Нехай підтвердить слова Ліни.

Ліна тільки зараз зрозуміла, що потрапила в пастку.

Ще гіршу, ніж могла собі уявити.

За кілька хвилин Олеся з'явилася у дверях — заспана, з невинними очима й у привабливому пеньюарі.

— Макс, ти про що? — здивовано запитала вона. — Я сьогодні до Ліни не приходила. І жодних вказівок їй не давала.